ProТеатр

  Німецький театр «Münchner Kammerspiele» завдяки українській команді на чолі з режисером Стасом Жирковим проходить разом з глядачами болючими сторінками власної історії, а також дізнається про криваву історію України, яку не знав. Pro виставу та відчуття спіралі історії ми дізналися у Стаса Жиркова. «News from the past» – так називається чергова вистава в постановці Стаса Жиркова, яка вийшла в рамках особливого проєкту – циклу роздумів режисера про сучасну російсько-українську війну, який розпочався з вистави у театрі «Шаубюне» «Озброюючись проти моря лих». Якщо в попередній роботі йшлося про сьогоднішню війну і про артистів, які взяли або не взяли до рук зброю, лунали зі сцени міркування на тему: «Людина в обставинах війни і права людини на вибір», – то в цій виставі театру «Münchner Kammerspiele» відбувається переосмислення історії – оповідується про період 1931–1945 років на основі новини з Німеччини та України (Радянський союз) того часу за кожен з років.   « Ми навмисно ...

Уявімо, що вам довелося б вступити в діалог з класиком магічного реалізму Габріелем Гарсією Маркесом , який колись розповів "Неймовірну і сумну історію про простодушну Ерендіру та її жорстокосердну бабцю". Досить того, що сам Габо ніколи не прикрашав свою непривабливу, а часом і огидну дійсність, вам доведеться подивитись на цю історію крізь призму ядовитого, позбавленого цноти світу постоталітарних країн. Безсумнівно, вам захочеться чимдуж тікати від самих себе і цього демонстративно цинічного видовища, про що й попереджає Максим Голенко в своєму прев ` ю до нової роботи "Ерендіра не хоче вмирати". Що ж очікувати глядачу? А не менше і не більше, як фірмовий стиль Максима Голенка, який виростив "дикий" перець чилі на сцені Театру драми і комедії. І хоч ми і розпочали цей огляд із самого Габо і його першоджерела, не варто забувати, що саме Лєна Лягушонкова як авторка п'єси налаштовує вектор ідей сюжету у необхідному напрямку, актуалізуючи його у наш...

«Мовчать, чекають, бояться»   (с) Буремний 2020 рік (хоч я вже й   не пам’ятаю, який рік для України був не буремним) зробив українській літературі подарунок – Сергій Жадан презентує першу свою п’єсу «Хлібне перемир’я» і цього ж року вона виходить на велику театральну сцену. Відомо було, що автор пропонував цю п’єсу декільком театрам, проте в Києві взяв за неї театральну відповідальність саме Стас Жирков і Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Так, інсценізувати Жадана можна, тільки відчуваючи його іронію больових вузлів, позаяк його текст не терпить стерилізації академічністю. «Хлібне перемир’я» Жадана – це вже карт-бланш для будь-якого театру, проте який дуже легко розміняти у спробах позагравати з публікою. А чи «підморгує» публіці Стас Жирков своєю постановкою? Не буду тримати інтригу до кінця викладу і зазначу, що вистава «Хлібне перемир’я» – це цілковита синергія режисера, автора, акторів і часу, де буде і біль, й іронія. Отже, літо 2014 року. Початок війни ...

Темрява породжує світло, ніч породжує купальську таємницю. У невеличкому сценічному просторі, передбаченого анатомією сцени театру «Золотих воріт», жодних декорацій. Прямокутний коридор суцільної ночі, де вглибині сцени в стіні крізь пелюстки запущеного вентилятора пробиваються слабкі пасма світла. Таке собі штучне сонце чи коловрат, як солярний символ квітки ночі Івана, котрим все почнеться, ним же і завершиться. Саме від цього моменту ми стаємо свідками «символопису» Івана Уривського завдяки тексту шведського драматурга з шекспірівським характером Августа Стріндберга. Фото Настя Тєлікова «Фрекен Юлія» – споконвічна історія любовного трикутника і важлива для Стріндберга тема нерівності крові: зраджена нареченим графиня Юлія ввіряється забороненій пристрасті і коханню до лакея Яна, що заручений з кухаркою Христиною ( Інна Скорина-Калаба), а  графині не під стать така конкуренція. Проте і Ян перекреслює це кохання холодним чітким розрахунком вирватись у вищій світ зав...

Напевно не знайдеться жодного українського театру, в якому хоча б сезон не посідав в репертуарі чільне місце класичний зразок української драматургії Івана Франка «Украдене щастя».   Постановки та інтерпретації знаменитого твору в рамках сучасного театру знаходять різноманіття усіляких можливих відображень: від класичних сценічних відтворень, до екстравагантних та брутальних   прочитань. І попри це різноманіття «на будь-який» смак віднайти «Украдене щастя», яке було б створено за принципом золотого перетину Піфагора та Леонардо да Вінчі, надзвичайно складно, але можливо. І, за іронією слів, золотий перетин народжений саме підвальчиком театру «Золоті ворота». Фото Anastasiia Mantach У режисерських руках Івана Уривського українська література перетворюється на піддатливу глину, ніби саме ту, з якої сам Іван Франко ліпив трикутник «Михайло-Анна-Микола», однак ця глина вже формує його інакше, з опорою на нові центри й точки. Тут створено тотемний світ трьох постат...