ProТеатр

  У червні відбулось вже 15-те Празьке Квадрієнале (PQ) - світова виставка, присвячена перформативному дизайну. Україна теж взяла участь представивши відвідувачам павільйон-сад.  Pro образ українського саду і враження від втілення ідеї України, pro найбільш яскраві павільйони, pro світові тенденції перформативного мистецтва, а також pro спільне і відмінне між нами і світом розповідають творці українського павільйону на PQ 2023 Богдан Поліщук , Юлія Глушко та Олег Онещак . Богдан Поліщук: Переконаний, що кожна людина, яка відвідає якусь подію, матиме власні враження і висновки. Я розпочну з висновків. Важливо, щоб подібні міжнародні події відбувалися. Часи змінюються, змінюється концепція, масштаб, куратори, але традиція або лишається, або переривається. Традиція, яка має тяглість, має можливість еволюціонувати, отримувати нове дихання, відроджуватись після тяжких періодів. Але перервана традиція завжди пропонує єдину обставину: починай з нуля. Всоте починай з нуля. Тому те, ...

Перемагати на культурному фронті та засіювати світ правдивим розумінням українського мистецтва нам доведеться ще довго після перемоги у війні, переконаний Богдан Поліщук , куратор українського павільйону на Празькому Квадрієнале Сценографії. Pro участь у Prague Quadrennial, pro український павільйон на Тбіліському Бієнале, pro співпрацю з митцями і здобутки Галереї сценографії, pro спротив на культурному полі та місце митця у війні Богдан розповідає для ProТеатру. «В Україні війна! Багато можна говорити про ворогів, про відсутність можливостей. Але сьогодні я б хотів говорити не про ворогів, а про друзів. Не про відсутність, а, навпаки, про прочинене вікно тих таки можливостей. Передбачувано, буду говорити про мистецтво, театр і Галерею Сценографії. Наші скромні здобутки – цеглини, які вкладаємо у загальний фундамент нашого завтрашнього: «З ПЕРЕМОГОЮ!». Pro здобутки Те, що сьогодні можна охрестити «здобутком», «успіхом», «реалізованим проєктом» – має неймовірно високу ціну, яка сплач...

Ось вже більше, як пів року вся країна живе у зовсім іншій реальності. Це брутальна реальність, яку на ракетах і чоботах окупантів принесла російська федерація. Для багатьох інституцій культурного й мистецького сектору ці місяці стали справжнім випробуванням. Випробуванням не тільки фізичного, але й концептуального виживання.  Ще у мирний час ми постійно говорили: «Театр - не лише розвага. Театр - це потужний інструмент, що формує сенси і суспільство». Але чи це дійсно так? Отож, Галерея сценографії опинилася на роздоріжжі із питанням, яке потребує відповіді та сформованої позиції. На сьогодні ми не маємо майданчика, який був би точкою збору та простором для планомірної реалізації живих виставкових проєктів. Всі ми добре знаємо, що в часи війни фінансування установ, організацій і проєктів обмежено до мінімуму. До тієї межі, яку не всі можуть витримати. Проте зараз я хотів би поділитися чимось життєствердним - нашим позитивним досвідом. Ті два проєкти, про які хочеться говорити - це...

  «УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТРАЛЬНИЙ КОСТЮМ ХХ-ХХІ СТ. ЕСКІЗИ» Що це за видання, чим воно цікаве та важливе, як воно виникло, яка доля його чекає.   ПЕРЕДІСТОРІЯ Виникнення ідеї створення книжки про український театральний костюм можна починати розповіддю про ще ті часи, коли я був студентом, чи то з пізнішого періоду, коли я прийшов до Музею театрального, музичного та кіномистецтва України із проханням відфотографувати деякі ескізи сценографів з фондової колекції музею. Але випадок, який власне став безпосереднім поштовхом – це поїздка команди Галереї сценографії на Празьке квадрієнале сценографії 2019. Власне тоді невеличким галерейним десантом у складі Олега Онещака, Юлії Глушко, мене й друга нашої галереї Олега Татаринова ми приїхали у Прагу на цю культову в сценографічних колах міжнародну подію. Серед всього іншого увагу привертала експозиція й крамничка видань присвячених сценографії й костюму. Це були книжки з усього світу. Десятки художніх альбомів, наукових праць, каталог...