ProТеатр

Христина Федорак – представниця нової яскравої акторської театральної генерації, актриса київського Національного театру ім. Івана Франка. Від першої вистави «Буна» Вона стає улюбленицею театральних критиків. Від першої кінострічки «Гуцулка Ксеня» в Неї закохується глядач широких екранів. Вона – деспотична, але справедлива бабця, вона ж незбагненна Мавка нового покоління. ProТеатр зустрівся з актрисою і поговорив pro те, з чого все починалось, про майстрів і вчителів, про роботи з визнаними українськими режисерами, про молодь в театрах і акторські виклики.   Розмову вели Даша Кашперська та Марія Шишкевич. Ти народилась в місті Коломия, Франківської області і, з твоїх слів, батьки тобі з дитинства пророчили акторську долю. Це тому що ти була дуже артистичною дитиною, чи може батьки якось пов’язані зі сферою культури? – Ні, батьки ніяк не пов’язані з культурною сферою, вони не актори, не режисери. Єдине, що тато 12 років займався народними танцями, а мама має музичн

Кравець хореографічної тканини Раду Поклітару разом із сучасним українським композитором Олександром Родіним подарував Україні нову прем’єру -   балет «Вій» за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя у виконанні « Kyiv MODERN - BALLET ». Режисер-хореограф вперше на сцені береться розгадати український міф українського письменника, натомість видобуває із знаного зі шкільної програми твору універсальну космологічну притчу. Натомість Олександр Родін створює самобутнє музичне полотно, що своєю, ніби містичною, гармонією проводить за ті грані нашого всесвіту, які ми не здатні   осягнути самостійно. Музика Родіна стає свого роду п’ятим чуттям для глядача, що відкриває потаємну гоголівську суть. Фото - Сергій Левін Нав’язана відомою екранізацією твору з Леонідом Куравльовим та Наталею Варлей інтерпретація, глибоко вкарбувала «Вія» як першу радянську історію жахів. Така собі казочка про легковажного бурсака-малороса Хому, що постраждав через своє зухвальство і недалекоглядн