ProТеатр

Світлові мапи українського безталання представив минулого тижня Іван Уривський у Національному театрі Франка у прочитанні однойменного твору Івана Карпенка-Карого. Вже давно «українське» в руках сучасних митців – це не реконструкція знаних мотивів, а інтерпретація і декодування того, що ми вважали програмним, розшифровка одвічних «чому?» і «хто ми?». І Уривський вкотре доводить, що навіть банальні українські затерті сюжети нічим не гірші за світові класичні бестселери, і наша сільська драма (у значенні лише місця сюжету) сповнена не меншими за трагізмом загальносвітовими проблемами, аніж шекспірівська драматургія. Іван Уривський – це «ДахаБраха» в театрі української літератури, якщо можна так висловитись, а часом і «Один в каное»   з якоюсь плинною мудрістю і складністю простоти. Саме в цей контекст вписується «Безталанна», яка на сцені стає не просто поставленим драматичним текстом, а творчістю двох Іванів (Уривського і Карого) звужено і цілої команди загалом, бо це вже не шкільн...

Христина Федорак – представниця нової яскравої акторської театральної генерації, актриса київського Національного театру ім. Івана Франка. Від першої вистави «Буна» Вона стає улюбленицею театральних критиків. Від першої кінострічки «Гуцулка Ксеня» в Неї закохується глядач широких екранів. Вона – деспотична, але справедлива бабця, вона ж незбагненна Мавка нового покоління. ProТеатр зустрівся з актрисою і поговорив pro те, з чого все починалось, про майстрів і вчителів, про роботи з визнаними українськими режисерами, про молодь в театрах і акторські виклики.   Розмову вели Даша Кашперська та Марія Шишкевич. Ти народилась в місті Коломия, Франківської області і, з твоїх слів, батьки тобі з дитинства пророчили акторську долю. Це тому що ти була дуже артистичною дитиною, чи може батьки якось пов’язані зі сферою культури? – Ні, батьки ніяк не пов’язані з культурною сферою, вони не актори, не режисери. Єдине, що тато 12 років займався народними танцями, а мама має му...