Що ж хорошого глядач зміг винести зі свого карантинного споглядання найкращих світових постановок? Передусім те, що театр – це пульсуюча кров у венах, яку треба відчувати безпосередньо в доторках до тіла вистави, а не крізь екран монітора. Крім того, це був неабиякий компоративний досвід, який дав можливість зробити хоч і дозовані, але щеплення стильового смаку. Є сподівання, що український глядач матиме треноване око. На прем’єрі «Крум» в Національному театрі Івана Франка можна було протестувати своє нове уміння, адже не покидало відчуття, що перед глядачем кадр саме з того баченого європейського театру. Але про все згодом. П’єса ізраїльського драматурга Ханоха Левіна «Крум» з літературознавчого погляду не вирізняється текстовою самобутністю. Це середньостатистичний твір, крізь сторінки якого проступає Ізраїль 70-х років в усій його невідворотній непринадності, а підняті в ньому проблеми засобами мінорних штампів були вже колись виписані класиками. Його п’єса – це оповідь про л...
Інформаційно-мистецький проект