ProТеатр

  Українська драма у Європі. Стас Жирков - директор-художній керівник Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра став учасником проєкту « Darama Test » Малого театру у місті Вільнюс в Литві, фундатором та художнім керівником якого є  видатний литовський режисер Рімас Тумінас . Наразі відбувається перший етап проєкту в рамках якого режисери за два тижні готують ескізи своїх майбутніх вистав. Варто зазначити, що український режисер є єдиним закордонним учасником проєкту серед інших литовських режисерів. Стас Жирков поділився з Pro Театром подробицями роботи у Вільнюсі. « Кожний хороший театр завжди відштовхується від режисера. Коли його запрошують,  йому вже ніби довіряють, ніби говорять, що «нам потрібна твоя позиція, нам потрібні твої думки». Тому, коли надійшла пропозиція взяти участь у цьому проєкті, в мене було два варіанти: або сучасна литовська п’єса, або сучасна українська. І я запропонував п’єсу Наталі Ворожбит «Саша, винеси сміття», переклад якої

  Спробуй – проживи 100 років, крутись білкою в колесі і збережи при тому свій хвіст пухнастим, тримаючи його трубою. Найвірогідніше, ти перетворишся на стару білку, подібну до тих голодних та облізлих з парку Скансен, що в серці Стокгольма, що часом забувають й де заховали свої горіхи. І все це було б так, якби своєю п ' єсою Олег Михайлов не відкрив історію особливої білки, яка пройшла все 20 століття. Театр "Золоті ворота" здобуває для свого репертуару виняткову роботу – моновиставу, з жанром якої вперше працює як режисер  Стас Жирков, так і улюблениця сцени Віталіна Біблів . І ця робота стає для них обох втіленням світлого фантазійного безумства і напрочуд зворушливої історії про відому нам з дитинства Фрекен Бок, про яку ми насправді геть нічого не знали. Вона ж прожила 100 років, намагаючись любити, прощати і відпускати найдорожчих їй людей з самого дитинства. Ось саме про це своє довге наповнене життя вона і домовляється   розповісти в ефірі якоїсь передачі. Віта

Уявімо, що вам довелося б вступити в діалог з класиком магічного реалізму Габріелем Гарсією Маркесом , який колись розповів "Неймовірну і сумну історію про простодушну Ерендіру та її жорстокосердну бабцю". Досить того, що сам Габо ніколи не прикрашав свою непривабливу, а часом і огидну дійсність, вам доведеться подивитись на цю історію крізь призму ядовитого, позбавленого цноти світу постоталітарних країн. Безсумнівно, вам захочеться чимдуж тікати від самих себе і цього демонстративно цинічного видовища, про що й попереджає Максим Голенко в своєму прев ` ю до нової роботи "Ерендіра не хоче вмирати". Що ж очікувати глядачу? А не менше і не більше, як фірмовий стиль Максима Голенка, який виростив "дикий" перець чилі на сцені Театру драми і комедії. І хоч ми і розпочали цей огляд із самого Габо і його першоджерела, не варто забувати, що саме Лєна Лягушонкова як авторка п'єси налаштовує вектор ідей сюжету у необхідному напрямку, актуалізуючи його у наш