«Потворність непередбачувана, краса має мажі», - філософ та письменник, теоретик «Історії краси» Умберто Еко. Шведський сучасний драматурга Ларс Нурен, якого часто порівнюють з видатним його земляком Августом Стрінбергом, у своїй «Війні» витворив картину, котра лякає не пострілами на передовій, вибухами чи бомбардуваннями, а тим, що ця війна лишає по собі. А лишає вона лише смерть (зовнішню і внутрішню), як єдиний засіб комунікації. Текст сприймається болісно не тільки на психологічному, але і фізичному рівнях. Сліпий батько вертається з війни додому, де його ніхто не чекає, крім молодшої доньки: дружина вже давно коханка його брата, а старша донька стала повією. Читач ніби намагається підсвідомо не підпускати в себе бруд, котрим перенасичені людські душі цієї п’єси, він гидує жахливими сценами зґвалтування, натуралізмом в описі реалій війни і брутальною нецензурною лексикою. Тому існує бажання відгородитись, або навіть буквально змивати з себе цей текст чистою вод...
Інформаційно-мистецький проект