ProТеатр

Десять композицій у виконанні сучасних українських і кримськотатарських артистів, створені в рамках нового культурологічного проєкту “Емєль” за підтримки Українського культурного фонду, через сучасну форму та звучання, покликані популяризувати автентичну кримськотатарську нематеріальну культурну спадщину. В проєкті взяли участь Наталя Сумська, Тетяна Міхіна, Олександр Печериця, Дмитро Чернов. Композиції, що виконують артисти, різні за жанрами та звучанням, передають багатогранну палітру музичного мистецтва кримських татар. Так, найновішим відео проєкту стала кримськотатарська народна пісня «Qara ker atım» («Коня гнідого осідлаю») у виконанні Дмитра Чернова. Пісня записана учасниками ансамблю автентичної української музики «Божичі» від Гюльше-апчє Емір-Амєтової, 1929 р.н., уродженки м.Євпаторія. “Всі, хто буде дивитись цей чудовий, дуже людський проєкт, моє побажання, як і у цій пісні - аби був мир!” - каже Дмитро Чернов. Ідея створення проєкту належить засновниці Громадської організ...

Перша післякарантинна прем ' єра Національного театру імені Івана Франка стала вінцем 100-річного ювілею, що припав на буремний час пандемії. Хочеться одразу винести за дужки усі умови і умовності обставин реальності нового часу і говорити одразу про головне – про теми і реми символічної для театру постановки за твором патрона театру Івана Франка "Украдене щастя". Дмитру Богомазову вже вкотре свідомо чи несвідомо вдається своєю постановкою висвітлити не тільки смислову текстову складову матеріалу, але і захопити позатекстову реальність, об'єднуючи таким чином певні "інтро-" та "екстра-". Беручи до уваги попередню роботу режисера на франківський сцені, а саме "Коріолана" Шекспіра, варто зазначити, що неодноразово критиками та й глядачами підкреслювалась виняткова актуальність проблематики твору, яка мов у дзеркалі показує рефлексію сучасної України. Текст один – акцентуації різні, завдяки особливим піано та форте обраних надфразови...

У суспільстві, в якому знецінено найважливіші моральні принципи, продовжують і далі цькувати людину не тільки за здійснений вибір, а й навіть за право на нього. Як жити і яким чином. Вже не кажучи про одну з найбільш табуйованих і досі тем: а чи не краще смерть? Звісно ні, але коли лікарі чи саме життя ставить тобі діагноз, який засвідчує смертний вирок, це питання набуває найбільш гострих обрисів, відповідь на яке в нашому суспільстві досі звучить, як святотатство, й ім’я йому евтаназія. «Подорож Аліси до Швейцарії» Л. Берфуса в постановці Станіслава Мойсеєва на камерній сцені Театру Франка – це не кон'юнктурна історія з апріорно мелодраматичною складовою, що без сумніву зачепить найчерствішого глядача, адже хто ж не боїться безвиході своєї смерті. А це достеменно чоловічий по-німецьки стриманий погляд на проблему евтаназії для невиліковно хворих. Ця вистава позбавлена істеричного сентименту, проте відтворює в кожному образі напрочуд філігранно точно психофізику люд...