ProТеатр

Масова психологія. Отари та їх пастухи. Хазяї, які про овець тільки чули, але не бачил и. Нагородження ор денами всіх за все. Рука руку миє. Відкати та оборудки. Страхи та мовчання ягнят. Політика–політики–народ… Ці та інші сигнальні словосполучення народжуються на перехресті двох Іванів – Карпенка-Карого та Уривського в рамках постановки «Хазяїна».  Прем’єра Театру на Подолі цього разу вийшла за межі суто театральної події, спровокувавши політико-соціальний прецедент навколо режисерського рішення зміни прізвища персонажа Зеленського на Залуського. Недалекоглядність менеджерського кроку задля уникнення зайвих спекуляцій породила класичний холівар в соціальних мережах щодо з’ясування істини в питанні появи цензури чи винятково художнього рішення режисера. Опускаючи питання непрофесійності тих ЗМІ, які зіграли на клікбейті заголовків-тригерів для українського суспільства із ПТС Р, та, в очевидь, отримали хороші охоплення та віральність контенту, хочеться все ж зауважити, що у нас ...

Поліна Лазова – народна артистка України, актриса Національного театру Франка, у творчому доробку якої десятки ролей у виставах найкращих режисерів країни. Вона – темпераментна жінка з бунтівним духом степу, вона й містична спокуслива відьма з вистави  “ Брате Чичиков ” , й українська співоча душа з  “ Така її доля ”  й віддана мати з  “ Всі мої сини ” . Pro Театр поспілкувався з актрисою pro молоде акторське покоління, режисерсько-акторський театр,  смутні часи, поновлення вистави  “ Тев’є Тевель ”  і pro професію як місіонерство.   Розмову вели   Даша Кашперська  та  Марія Шишкевич . Якби не було такого мистецького дитинства, яке дала вам ваша мама, з читанням Шекспіра замість вечірньої казочки, наскільки вірогідно, що ви пішли б у цю професію? Може і обрала б щось інше… Мама мене підтримувала, а от батько – ні. Він казав: “Яка артистка? У нас у роду всі заробляли на хліб чесним трудом” (сміється). Звичайно, по...

Національний театр Франка розпочав свій ювілейний сезон з події, що поклала початок дискусіям ще задовго до «дня Х». Першою прем’єрою сезону стала вистава за збіркою творів  Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник» в інсценізації Григорія Горіна «Поминальна молитва». Головну роль Тев’є у виставі грає Богдан Бенюк, навколо якого гуртується плеяда не менш відомих та вагомих імен франківської трупи, таких, як Поліна Лазова, Анатолій Гнатюк, Володимир Коляда, Євген Шах та ін., а також когорта талановитої нової генерації. Проте цю постановку важко назвати прем’єрою, а радше поновленням вистави, яку поставили на цій сцені у далекому 1989 році Сергій Данченко та Дмитро Чирипюк у лаконічному сцнографічному баченні Данила Лідера, головну роль в якій до останніх своїх днів виконував Богдан Ступка. Що ж стало точкою опори жвавих обговорень і дискусій, що розділили думки і позиції не тільки глядачів, але й професійної театральної спільноти від акторів, режисерів до критиків? Спробуємо у цьом...