Поминальна молитва. За Богданом Ступкою?

Національний театр Франка розпочав свій ювілейний сезон з події, що поклала початок дискусіям ще задовго до «дня Х». Першою прем’єрою сезону стала вистава за збіркою творів  Шолом-Алейхема «Тев’є-молочник» в інсценізації Григорія Горіна «Поминальна молитва». Головну роль Тев’є у виставі грає Богдан Бенюк, навколо якого гуртується плеяда не менш відомих та вагомих імен франківської трупи, таких, як Поліна Лазова, Анатолій Гнатюк, Володимир Коляда, Євген Шах та ін., а також когорта талановитої нової генерації. Проте цю постановку важко назвати прем’єрою, а радше поновленням вистави, яку поставили на цій сцені у далекому 1989 році Сергій Данченко та Дмитро Чирипюк у лаконічному сцнографічному баченні Данила Лідера, головну роль в якій до останніх своїх днів виконував Богдан Ступка. Що ж стало точкою опори жвавих обговорень і дискусій, що розділили думки і позиції не тільки глядачів, але й професійної театральної спільноти від акторів, режисерів до критиків? Спробуємо у цьому розібратись. І для цього нам знадобиться трошки заглибитись в історію.

Богдан Ступка та Василь Мазур

Фото з відкритих інтернет-джерел

У далекі буремні часи ХХ століття, коли на тему єврейського народу говорити було не зручно і не вигідно, у Сергiя Володимировича виникла крамольна, як на тi часи, iдея: вперше на сценi українського театру поставити єврейську п’єсу. Тоді Тев’є-молочник вже крокував радянськими сценами, зокрема в театрі iм. Вахтангова  йшла п‘єса, потім образ втілив керманич цього театру  Михайло Ульянов у кіно, у «Лєнкомі» -  Євгена Леонова, в Одеському театрі музичної комедії – Михайла Водяного. Відвідуючи кожну з цих вистав, Сергій Данченко відкривав для себе грані різних Тев’є, і це ще більше підбурювало в ньому бажання поставити цю виставу в театрі ім. Франка. Питання вибору актора на головну роль у нього не стояло, тому він одразу завів розмову з Богданом Ступкою, адже саме йому під силу було втілити ту ідею, яку він так довго виношував. У розмові з Богданом Ступкою, Данченко сказав так: «Я бачив гру кожного з них i можу сказати: у трактовцi Ульянова Тев’є — росiянин iз великого мiста, якщо й не столичного, то повiтового, росiянином же виглядає i Леоновський Тев’є, але з сiльської глибинки, росiйської, пiдкреслюю, глибинки, а у Водяного Тев’є схожий на Мишка-Япончика — веселого одесита, ватажка одеської шпани. Менi ж потрiбен кмiтливий український Тев’є, який, як i годиться, заговорить українською мовою. І ти, Богдане, зробиш його таким».

Обкладинка першого повного перекладу

повісті Шолом-Алейхема

У роковини розстрілів у Бабиному яру на сцену вийшов український Тев’є – Богдан Ступка. Чи варто говорити про резонанс, який викликала тоді ця робота, яка не даремно стала знаковою в житті багатьох її творців? Але про це згодом. Щоразу, виходячи на сцену, Богдан Сильвестрович наповнював свого українського єврея новими гранями, вишукуючи унікальні  яскраві фарби. Одного разу на виставу приїхала з Нью-Йорка онука Шолом-Алейхема, через що Ступку охопило невимовне хвилювання. Після вистави вщухли чергові овації, а найважливіша гостя так і не підійшла, не подарувала квітів… Однак, коли гості розійшлись, до Богдана Сильвестровича підійшла та сама літня жінка і сказала: «Пане Богдане, любий пане Богдане, у вашiй грi я не побачила Тев’є, якого не знала, але я побачила свого дiда — великого Шолом-Алейхема. Впродовж життя вiн так само, як i ви, смiявся i плакав». І, напевне, найвищої похвали для актора годі й було чекати. А далі безліч рецензій, гучні гастролі до Німеччини, Польщі, США (тричі — у Нью-Йорку, Чикаго та Філадельфії), зокрема — Бродвей, концертна зала «Мiлленiум»  на запрошення найвідомішого на той час імпресаріо Сола Йорка.

Варто додати, що за виконання цієї ролі Богдан Сильвестрович був удостоєний Національної премії імені Тараса Шевченка і Почесного титулу Честі із врученням ордена «Жива легенда». Як зазначає Міністерство культури в статті про 100-річчя з дня смерті письменника, онука Шолом-Алейхема Бел Кауфман під час гастролей вистави у Нью-Йорку визнала Богдана Ступку «найкращим Тев'є-молочником». У статті вказано також, що після смерті Богдана Ступки вистава не виконувалась на честь поваги пам'яті актора.

І от після 30 років з дня прем’єри, 7 років після втрати Богдана Ступки, вистава знову оживає на сцені театру ім.. І Франка. Ясна річ, як казав Михайло Булгаков у своєму знаменитому творі: «кров давно пішла в землю. І там, де вона пролилася, вже ростуть виноградні грона». Так, одначе зазвичай нова лоза вже не повторює своїх вигинів, виноградні грона міняють колір і смак, адже ростуть вже в іншому кліматі, при іншій погоді, і плекали їх інші руки. І правильно, якщо скажете – не варто порівнювати вистави чи виконавців головних ролей. Але творці непопулярної в театральних колах ідеї поновити виставу зробили максимум для того, щоб не порівняти було не можливо.

Фото: Валентин Ландар

Як то кажуть, без спойлерів тут не обійтись, бо ця вистава – сама вже є спойлером. Дмитро Чирипюк, який поруч з Данченком створював цю виставу 30 років тому реінкарнує все до найменших дрібниць. Перед нами постане та сама сценографія Данила Лідера із зоряним небом Чумацького Шляху, доріжка зі свічок, трикутний рухливий дах будинку, віз, котрий тягне Тев’є, неперевершена музика Михайла Глуза і ще багато чого іншого, настільки знайомого київському досвідченому глядачеві. Дивлячись виставу, розумієш, що нову виноградну лозу все ж змушують рости за тією ж траєкторією, за тим самим малюнком її попередниці. Так, як відомо, навіть з іншим складом вистава міняє свої тональності, відтінки і ритми. Важко писати повноцінну рецензію про інший склад вистави 89-го року, адже всі рецензії вже були написані тоді. Проте варто зазначати, свідомо, продумано чи відповідно до режисерської задачі Богдан Бенюк переймає найяскравіші «фішки» Богдана Сильвестровича, зокрема коронну фразу «Ти шо, куку на муню?» чи характерний жест, коли Ступчин Тев’є, випиваючи чарку горілки, прихлопував себе по губах, видаючи характерний звук корка, що вилітає з пляшки. Хоч не можна не сказати, у своєму арсеналі Богдан Бенюк вже мав на цей випадок свою цікаву манеру випивання, яку він використовував у виставі «Одруження», і вона була не менш цікава і комічна, і все таки своя. І саме тому виникає питань більше, ніж відповідей на них. Тев’є Бенюка з пригніченими плечима, заручник обставин і правічної біди його народу. Його розмови з Богом відбуваються звично – віруючий тут, а небесні сили десь там, вгорі. Натомість Ступчин Тев’є – це хазяїн, чий погляд знизу вверх давав зрозуміти, хто є господарем на цій землі, хто є батьком, чиє слово закон, той, хто розмовляв з Богом з позиції братерської, хто міг виказати йому своє незадоволення, а не скаргу. А головне, Тевель Ступки був єврейським українцем, в очах якого відображалась гордість і біль всієї нації. І важко було сказати, кого більше в ньому: доброчесного українського селянина, чи щирого, гострого на язик єврея, чиї єврейські інтонації настільки тонко передавали національний колорит. Тевель же Бенюка постає звичайним українцем, і важко сказати, що саме має видавати його приналежність до єврейської нації, крім зовнішніх атрибутів і геніального тексту Шолом-Алейхема, в який і так закладено все до найменших дрібниць. 

Фото: Валентин Ландар

Якою була мистецька мета подібного жесту у вічність 89-го року? І чи достатньо офіційного позиціонування вистави, як «повернення легенди», адже звання легенди в цьому контексті мала якраз не стільки вистава?  Вистава – поминальна молитва в рік 100 сезону легендарного національного театру, могла стати прекрасним проектом-виставою пам’яті двох видатних діячів в його історії, художніх керівників, які створили цей безумовний хіт на будь-які роки  –  Сергія Данченка та Богдана Ступки в рамках сучасного проектного театру. І якби офіційне позиціювання   було саме таким, чи відбулось перепрочитання знакової для франківців театральної історії, всі питання було б розвіяно само собою. Але зараз глядачу лишається лише йти, дивитись і робити свої висновки. Переконані, що і ця вистава стане аншлаговою скарбничкою репертуару, адже творчий склад і видатний твір Шолом-Алейхема, п’єса Григорія Горіна – це джек-пот для будь-якої сцени.

 
Також лишаємо до вашої уваги повний запис вистави "Тев'є-Тевель" з Богданом Ступкою в головній ролі 2005 року. Крім того театр ім. Франка анонсував, що до 100-річчя театру вийде в продаж 5 легендарних вистав театру на DVD, серед яких буде і "Тев'є-Тевель" з Богданом Ступкою.

Текст: Даша Кашперська