Перейти до основного вмісту

Українська класика в театрі


Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату.



Національний театр ім. І. Франка
Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново.
«Morituri te salutant»
Фото: офіційна сторінка театру

Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценізацію новел втілив режисер-постановник Дмитро Богомазов.
В основі сьогоднішньої версії новели: «У корчмі», «Сама саміська», «Вечерня година», «Святий вечір», «Май», «Сон», «Сини», «Гріх», «У нас все свято». Головним для режисера стало знайти внутрішню композицію вистави, яка, набувши кінцевої театральності, передала б всю поліфонію тем і образів. Так з’явилася музична форма вистави, яка стала камертоном сприйняття подій, надала їм багатоплановості, метафоричної образності і в той же час демократичної відвертості дійства. Саме музика, пісня розкриває найтонші, найпотаємніші порухи душі, її сумніви, страждання, очищає її і вселяє надію.
«Verba»
Фото: офіційна сторінка театру

Одна з нещодавніх прем’єр театру - це оригінальне авторське прочитання хрестоматійної драми Лесі Українки «Лісова пісня» від відомого українського кіно- і театрального режисера і художника Сергія Маслобойщикова.
Сергій Маслобойщиков представляє своє авторське бачення одвічної історії Лесиної Мавки, використовуючи літературний твір лише, як остов для власної концепції. А полягає вона, як вказано в анотації, у інтерпретації самої лексеми «verba» – від латинського «слово», «текст», «мова» тощо. Слово як першооснова життя, Леся Українка як втілення цього слова. І як то кажуть: найперше – було слово, і слово це було «любов».
Режисер вистави Сергій Маслобойщиков не лише розробив художнє вирішення сценічного простору, а й запропонував власну сценічну редакцію одного з найвизначніших текстів української літератури.
«Земля»
Фото: офіційна сторінка театру

Це інсценізація молодого, але вже знаного режисера Давида Петросяна однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської. Із площини соціальної проблематики твору Ольги Кобилянської Давиду Петросяну вдалось вибудувати архітектоніку міфо-психологічного простору. Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів - Михайла та Сави.
«Земля» Давида Петросяна, ніби класична грецька трагедія, фатум в котрій – це головний рушій дії: у «таврованому» кров’ю вбитого зайця лобі Сави, у музичному супроводі і якомусь фантомному шумі чи то відголоску війни, чи то голосу тієї невідворотної долі. Це вистава-атмосфера, певний символічний світ, що сприймається цілісно, ніби народна пісня, в котрій збережені прадавні архетипи нації.

«Увертюра До побачення»
Фото: офіційна сторінка театру
Саме цією виставою 19 березня 2012 року відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка.
На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах. Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей.
Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан).

«На полі крові»

Фото: офіційна сторінка театру

У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. І вона дійсно вартує уваги.
Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. Режисер-постановник, славнозвісний міф переводить у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому немає виправдання.
Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — ці вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки.

Театр на Подолі

«ДІВЧИНА З ВЕДМЕДИКОМ, або Неповнолітня…»
Фото: офіційна сторінка театру

Інсценізація Павла Ар’є твору «Дівчина з ведмедиком» українського письменника Віктора Домонтовича – це європейський український літературний дискурс початку ХХ століття і сучасний український європейський театральний світ.
Текст Домонтовича, потрапивши до рук талановитих митців, драматурга Павла Ар’є та режисера Стаса Жиркова, здобуває нове перероджене тіло: текстове, смислове, подієве. Всі, хто ідучи на виставу хоче почути зі сцени Домонтовича в розумінні Віри Агєєвої, цього не отримають, натомість стануть свідками реінкарнованого, «пере-пере»осмисленого тексту роману, що набагато більше за академічний театр «відтворення».
Кохання може наздогнати у будь-якому віці, будь-кого, будь-де. Навіть якщо їй усього 16, а він її учитель. Недопустима вільність чи справжнє почуття? Кожному доведеться знайти свою відповідь, блукаючи між минулим, сучасним і майбутнім, пеклом і раєм, Києвом, Москвою та Берліном.

Театр Золоті Ворота
Фото: офіційна сторінка театру

«Украдене щастя» — одна з найвідоміших п’єс Івана Франка, класика української драматургії, яка не втратила своєї актуальності і в наш час.
У режисерському трактуванні Івана Уривського — це пластична драма, оповита містичною атмосферою та сповнена напруженого очікування… Знайомий усім зі школи "любовний трикутник": Михайло - Анна - Микола, - в цій виставі спалахне новою пристрастю та зачарує глядачів містикою. Адже нічний гість Михайло якось підозріло з'являється буквально нізвідки, хоча всі були впевнені, що він давно помер.

Олег Вергеліс: «Таке враження, що з перших секунд перебування на сцені, зануреній у морок, Микола й Анна не живуть, а чекають. А якщо чекаєш (дуже чекаєш якоїсь негоди), вона обов'язково явиться. Чи то у вигляді примари, чи то власною персоною?»
У 2017 році виставу було відзначено премією «Дзеркало сцени».
Молодий театр

«Homo ferus або сука-любов!»
Фото: офіційна сторінка театру

Вистава за мотивами п‘єс І. Карпенка-Карого. Постановка Андрія Білоуса створена за мотивами творів І.Карпенка-Карого, чиї дві п’єси накладені тут одна на одну — «Сто тисяч» і «Наймичка», а головний персонаж є одночасно й Герасимом Калиткою з першої п’єси, і Цокулем з другої. У підсумку отримується ніби продукт подвійної перегонки — міцний, прозорий, і доза саме така, що від неї в голові прояснюється й світ стає видно до дна.
Homo Ferus – про все звірине в людині, яке принижує її до рівня «ferus». Або знищує взагалі.

«Зачарований»
Фото: офіційна сторінка театру

Іван Карпенко-Карий "Безталанна". В афіші театру п'єса отримала іншу назву — "Зачарований", виходячи з режисерської концепції Андрія Білоуса, чия постановка передбачає сучасну стильну сценічну мову, а художній результат здатен принести і естетичне, і інтелектуальне задоволення, - писали критики. А також зазначали, що нова версія «Безталанної» передбачає поступовий рух режисера до розуміння і розв’язання зовні непомітних, але, очевидно, дуже привабливих для нього внутрішніх смислових вузлів саме в цій мелодрамі Карпенка-Карого. Режисер вирішує "розкласти" любов, розібратися з цим почуттям, розпочати з джерел. Тому ніяких віночків і глечиків. Сцена — ніби стоянка первісної людини. Дика людина — неприборкані пристрасті.
Художник Борис Орлов будує загадкові дерев'яні конструкції, з-за лаштунків виступає напівзруйноване крило гігантського млина, величезне вікно з подобизною хреста в глибині сцени, куди можна зайти й вийти, — все покрите патиною часу, чорним гаром, павутиною забуття. Можна сприймати цей простір як попелище щасливого минулого, коли в цьому будинку жила надія, що кохання все зможе, все подолає... Що любов врятує світ — всередині й навколо.

«Острів любові»
Фото: офіційна сторінка театру

Вистава створена за творами Марка Вовчка та Олександра Олеся. Поставку здійснила Олександра Меркулова, вона ж є автором інсценізації, в основі якої — оповідання Марка Вовчка «Павло Чорнокрил», а від Олександра Олеся тут — лише назва спектаклю та вступний і фінальний епізоди. Як зазначав у своїй рецензії Юрій Володарський - роман, метафізика, буття, рис, любов, смерть, Україна. Якщо все це заспівати і станцювати, як раз спектакль Меркулової і вийде.

Автор: Даша Кашперська


ProТеатр - найгарячіші новини театрального Києва й України щодня на сторінці Facebook. Підписуйтесь і тримайте руку на театральному пульсі!

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл