Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату.
Національний театр ім. І. Франка
Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново.
«Morituri te salutant»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценізацію новел втілив режисер-постановник Дмитро Богомазов.
В основі сьогоднішньої версії новели: «У корчмі», «Сама саміська», «Вечерня година», «Святий вечір», «Май», «Сон», «Сини», «Гріх», «У нас все свято». Головним для режисера стало знайти внутрішню композицію вистави, яка, набувши кінцевої театральності, передала б всю поліфонію тем і образів. Так з’явилася музична форма вистави, яка стала камертоном сприйняття подій, надала їм багатоплановості, метафоричної образності і в той же час демократичної відвертості дійства. Саме музика, пісня розкриває найтонші, найпотаємніші порухи душі, її сумніви, страждання, очищає її і вселяє надію.
«Verba»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Одна з нещодавніх прем’єр театру - це оригінальне авторське прочитання хрестоматійної драми Лесі Українки «Лісова пісня» від відомого українського кіно- і театрального режисера і художника Сергія Маслобойщикова.
Сергій Маслобойщиков представляє своє авторське бачення одвічної історії Лесиної Мавки, використовуючи літературний твір лише, як остов для власної концепції. А полягає вона, як вказано в анотації, у інтерпретації самої лексеми «verba» – від латинського «слово», «текст», «мова» тощо. Слово як першооснова життя, Леся Українка як втілення цього слова. І як то кажуть: найперше – було слово, і слово це було «любов».
Режисер вистави Сергій Маслобойщиков не лише розробив художнє вирішення сценічного простору, а й запропонував власну сценічну редакцію одного з найвизначніших текстів української літератури.
«Земля»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Це інсценізація молодого, але вже знаного режисера Давида Петросяна однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської. Із площини соціальної проблематики твору Ольги Кобилянської Давиду Петросяну вдалось вибудувати архітектоніку міфо-психологічного простору. Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів - Михайла та Сави.
«Земля» Давида Петросяна, ніби класична грецька трагедія, фатум в котрій – це головний рушій дії: у «таврованому» кров’ю вбитого зайця лобі Сави, у музичному супроводі і якомусь фантомному шумі чи то відголоску війни, чи то голосу тієї невідворотної долі. Це вистава-атмосфера, певний символічний світ, що сприймається цілісно, ніби народна пісня, в котрій збережені прадавні архетипи нації.
«Увертюра До побачення»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Саме цією виставою 19 березня 2012 року відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка.
На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах. Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей.
Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан).
«На полі крові»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем’єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі. І вона дійсно вартує уваги.
Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада. Режисер-постановник, славнозвісний міф переводить у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому немає виправдання.
Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — ці вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки.
Театр на Подолі
«ДІВЧИНА З ВЕДМЕДИКОМ, або Неповнолітня…»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Інсценізація Павла Ар’є твору «Дівчина з ведмедиком» українського письменника Віктора Домонтовича – це європейський український літературний дискурс початку ХХ століття і сучасний український європейський театральний світ.
Текст Домонтовича, потрапивши до рук талановитих митців, драматурга Павла Ар’є та режисера Стаса Жиркова, здобуває нове перероджене тіло: текстове, смислове, подієве. Всі, хто ідучи на виставу хоче почути зі сцени Домонтовича в розумінні Віри Агєєвої, цього не отримають, натомість стануть свідками реінкарнованого, «пере-пере»осмисленого тексту роману, що набагато більше за академічний театр «відтворення».
Кохання може наздогнати у будь-якому віці, будь-кого, будь-де. Навіть якщо їй усього 16, а він її учитель. Недопустима вільність чи справжнє почуття? Кожному доведеться знайти свою відповідь, блукаючи між минулим, сучасним і майбутнім, пеклом і раєм, Києвом, Москвою та Берліном.
Театр Золоті Ворота
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
«Украдене щастя» — одна з найвідоміших п’єс Івана Франка, класика української драматургії, яка не втратила своєї актуальності і в наш час.
У режисерському трактуванні Івана Уривського — це пластична драма, оповита містичною атмосферою та сповнена напруженого очікування… Знайомий усім зі школи "любовний трикутник": Михайло - Анна - Микола, - в цій виставі спалахне новою пристрастю та зачарує глядачів містикою. Адже нічний гість Михайло якось підозріло з'являється буквально нізвідки, хоча всі були впевнені, що він давно помер.
Олег Вергеліс: «Таке враження, що з перших секунд перебування на сцені, зануреній у морок, Микола й Анна не живуть, а чекають. А якщо чекаєш (дуже чекаєш якоїсь негоди), вона обов'язково явиться. Чи то у вигляді примари, чи то власною персоною?»
У 2017 році виставу було відзначено премією «Дзеркало сцени».
Молодий театр
«Homo ferus або сука-любов!»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Вистава за мотивами п‘єс І. Карпенка-Карого. Постановка Андрія Білоуса створена за мотивами творів І.Карпенка-Карого, чиї дві п’єси накладені тут одна на одну — «Сто тисяч» і «Наймичка», а головний персонаж є одночасно й Герасимом Калиткою з першої п’єси, і Цокулем з другої. У підсумку отримується ніби продукт подвійної перегонки — міцний, прозорий, і доза саме така, що від неї в голові прояснюється й світ стає видно до дна.
Homo Ferus – про все звірине в людині, яке принижує її до рівня «ferus». Або знищує взагалі.
«Зачарований»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Іван Карпенко-Карий "Безталанна". В афіші театру п'єса отримала іншу назву — "Зачарований", виходячи з режисерської концепції Андрія Білоуса, чия постановка передбачає сучасну стильну сценічну мову, а художній результат здатен принести і естетичне, і інтелектуальне задоволення, - писали критики. А також зазначали, що нова версія «Безталанної» передбачає поступовий рух режисера до розуміння і розв’язання зовні непомітних, але, очевидно, дуже привабливих для нього внутрішніх смислових вузлів саме в цій мелодрамі Карпенка-Карого. Режисер вирішує "розкласти" любов, розібратися з цим почуттям, розпочати з джерел. Тому ніяких віночків і глечиків. Сцена — ніби стоянка первісної людини. Дика людина — неприборкані пристрасті.
Художник Борис Орлов будує загадкові дерев'яні конструкції, з-за лаштунків виступає напівзруйноване крило гігантського млина, величезне вікно з подобизною хреста в глибині сцени, куди можна зайти й вийти, — все покрите патиною часу, чорним гаром, павутиною забуття. Можна сприймати цей простір як попелище щасливого минулого, коли в цьому будинку жила надія, що кохання все зможе, все подолає... Що любов врятує світ — всередині й навколо.
«Острів любові»
 |
| Фото: офіційна сторінка театру |
Вистава створена за творами Марка Вовчка та Олександра Олеся. Поставку здійснила Олександра Меркулова, вона ж є автором інсценізації, в основі якої — оповідання Марка Вовчка «Павло Чорнокрил», а від Олександра Олеся тут — лише назва спектаклю та вступний і фінальний епізоди. Як зазначав у своїй рецензії Юрій Володарський - роман, метафізика, буття, рис, любов, смерть, Україна. Якщо все це заспівати і станцювати, як раз спектакль Меркулової і вийде.
Автор: Даша Кашперська
ProТеатр - найгарячіші новини театрального Києва й України щодня на сторінці Facebook. Підписуйтесь і тримайте руку на театральному пульсі!
Коментарі
Дописати коментар