ProТеатр

Що ж хорошого глядач зміг винести зі свого карантинного споглядання найкращих світових постановок? Передусім те, що театр – це пульсуюча кров у венах, яку треба відчувати безпосередньо в доторках до тіла вистави, а не крізь екран монітора. Крім того, це був неабиякий компоративний досвід, який дав можливість   зробити хоч і дозовані, але щеплення стильового смаку. Є сподівання, що український глядач матиме треноване око. На прем’єрі «Крум» в Національному театрі Івана Франка можна було протестувати своє нове уміння, адже не покидало відчуття, що перед глядачем кадр саме з того баченого європейського театру. Але про все згодом. П’єса ізраїльського драматурга Ханоха Левіна «Крум» з літературознавчого погляду не вирізняється текстовою самобутністю. Це середньостатистичний твір, крізь сторінки якого проступає Ізраїль 70-х років в усій його невідворотній непринадності, а підняті в ньому проблеми засобами мінорних штампів були вже колись виписані класиками. Його п’єса – це оповідь про л...

Христина Федорак – представниця нової яскравої акторської театральної генерації, актриса київського Національного театру ім. Івана Франка. Від першої вистави «Буна» Вона стає улюбленицею театральних критиків. Від першої кінострічки «Гуцулка Ксеня» в Неї закохується глядач широких екранів. Вона – деспотична, але справедлива бабця, вона ж незбагненна Мавка нового покоління. ProТеатр зустрівся з актрисою і поговорив pro те, з чого все починалось, про майстрів і вчителів, про роботи з визнаними українськими режисерами, про молодь в театрах і акторські виклики.   Розмову вели Даша Кашперська та Марія Шишкевич. Ти народилась в місті Коломия, Франківської області і, з твоїх слів, батьки тобі з дитинства пророчили акторську долю. Це тому що ти була дуже артистичною дитиною, чи може батьки якось пов’язані зі сферою культури? – Ні, батьки ніяк не пов’язані з культурною сферою, вони не актори, не режисери. Єдине, що тато 12 років займався народними танцями, а мама має му...