Перейти до основного вмісту

Публікації

Показано дописи з Жовтень, 2019

ОЛЕКСІЙ БОГДАНОВИЧ: "Кожного запрограмовано на якусь виняткову місію"

Олексій Богданович, чиє ім'я  вже стало знаком якості в театральному світі – актор, який сміливо йде на творчі експерименти, пасіонарій української культури. ProТеатр запросив актора на щиру і відверту розмову pro серйозне: pro театр як нагороду і покарання; pro суспільний потяг до легковажного; pro проблеми націєтворення; pro радіопостановки, українське кіно й аудіокнижки. Розмову вели Даша Кашперська та Марія Шишкевич. Пане Олексію, який інтелектуальний чи емоційний досвід  у підлітковому віці давав вам змогу зрозуміти, що заїжджі театри є фальшивими, провінційними? Вони частково і зараз такими залишаються. Знаєте, як кажуть, хто такі артисти? Це люди, які говорять чужий текст несвоїми голосами. Є така  анекдотична історія: якийсь актор брав з собою на репетиції собачку, яка в цей час спала. Коли репетиція закінчувалась, собачка моментально прокидалась, і всі були шоковані: невже собака розуміє людську мову? Ні. Просто після репетиції люди почали говорити нормальними голосами. Соба…

Живи, поки живий | "Альбатроси" Стаса Жиркова, Театр драми і комедії

Говорити про прості, прописні істини завжди найскладніше. Переважно видається, що це буде недоречним і банальним, або навпаки – надто пафосним, патетичним, і та тендітна життєва, знайома кожному правда зламається під тягарем зайвих слів. Коли ж доводиться виголошувати це ще й зі сцен в глядацьку залу, завжди є пересторога форсувати те, про що хочеться говорити субтоном. Але цього разу, на щастя, без пересторог. Фредерік Строппель і його п’єса«З життя корисних копалин» саме про ці прості істини, ціну яких варто кожному з нас нагадувати чи не щодня. Але будь-який наратив природно у нас викликає супротив, тому чи не найкраще говорити про важливе із самоіронією, гумором, нехай навіть і чорним? Для Стаса Жиркова це вже випробуваний інструмент режисерської роботи.
У Театрі драми і комедії об’єдналися в одну зграю альбатроси, які в п’яти історіях, чи то пак етюдах, навчать вас любити і цінувати кожну мить життя. Стас Жирков, проявляючи мудрість керманича, створює виставу «Альбатроси» для зол…

Фрекен Юлія або канонізована відьма | Іван Уривський, театр "Золоті ворота"

Темрява породжує світло, ніч породжує купальську таємницю. У невеличкому сценічному просторі, передбаченого анатомією сцени театру «Золотих воріт», жодних декорацій. Прямокутний коридор суцільної ночі, де вглибині сцени в стіні крізь пелюстки запущеного вентилятора пробиваються слабкі пасма світла. Таке собі штучне сонце чи коловрат, як солярний символ квітки ночі Івана, котрим все почнеться, ним же і завершиться. Саме від цього моменту ми стаємо свідками «символопису» Івана Уривського завдяки тексту шведського драматурга з шекспірівським характером Августа Стріндберга.
«Фрекен Юлія» – споконвічна історія любовного трикутника і важлива для Стріндберга тема нерівності крові: зраджена нареченим графиня Юлія ввіряється забороненій пристрасті і коханню до лакея Яна, що заручений з кухаркою Христиною (Інна Скорина-Калаба), а графині не під стать така конкуренція. Проте і Ян перекреслює це кохання холодним чітким розрахунком вирватись у вищій світ завдяки графині. Колізія одної купальської н…