ProТеатр

Олексій Богданович , чиє ім'я  вже стало знаком якості в театральному світі – актор, який сміливо йде на творчі експерименти, пасіонарій української культури. ProТеатр запросив актора на щиру і відверту розмову pro серйозне: pro театр як нагороду і покарання; pro суспільний потяг до легковажного; pro проблеми націєтворення; pro радіопостановки, українське кіно й аудіокнижки. Розмову вели Даша Кашперська та Марія Шишкевич . Пане Олексію, який інтелектуальний чи емоційний досвід  у підлітковому віці давав вам змогу зрозуміти, що заїжджі театри є фальшивими, провінційними? Вони частково і зараз такими залишаються. Знаєте, як кажуть, хто такі артисти? Це люди, які говорять чужий текст несвоїми голосами. Є така  анекдотична історія: якийсь актор брав з собою на репетиції собачку, яка в цей час спала. Коли репетиція закінчувалась, собачка моментально прокидалась, і всі були шоковані: невже собака розуміє людську мову? Ні. Просто після репетиції люди почали говорити нормальн

Говорити про прості, прописні істини завжди найскладніше. Переважно видається, що це буде недоречним і банальним, або навпаки – надто пафосним, патетичним, і та тендітна життєва, знайома кожному правда зламається під тягарем зайвих слів. Коли ж доводиться виголошувати це ще й зі сцен в глядацьку залу, завжди є пересторога форсувати те, про що хочеться говорити субтоном. Але цього разу, на щастя, без пересторог. Фредерік Строппель і його п’єса « З життя корисних копалин » саме про ці прості істини, ціну яких варто кожному з нас нагадувати чи не щодня. Але будь-який наратив природно у нас викликає супротив, тому чи не найкраще говорити про важливе із самоіронією, гумором, нехай навіть і чорним? Для Стаса Жиркова це вже випробуваний інструмент режисерської роботи. У Театрі драми і комедії об’єдналися в одну зграю альбатроси, які в п’яти історіях, чи то пак етюдах, навчать вас любити і цінувати кожну мить життя. Стас Жирков, проявляючи мудрість керманича, створює виставу «