ProТеатр

  Влітку цього року мала змогу долучитися до репетицій вистави «Археологія однієї квартири», авторкою ідеї, драматургинею, режисеркою  якої була Вікторія Миронюк, а єдиною перформеркою – Світлана Гриб. Репетиції в онлайні  наразі вже не є винятком чи  дивиною. Те, що здавалося неймовірним ще кілька років тому, стає  нормою у сучасних умовах пандемії. Хоча саме моя робота відбувалася віч-на-віч з перформеркою, тобто у “живому” режимі  в одній кімнаті, але Вікторія регулювала увесь процес з іншої країни – через zoom, skype, месенджери, тобто віртуально.  Однак у цьому випадку дистанція тільки додала цікавих значень до самого задуму. Вистава  демонструє вплив досвіду минулого через взаємодію сучасної дівчини з речами радянської культури - вона ніби прагне доторкнутися до того, що хоч і було не так давно, але вже зараз є для культури архаїчним, - і старається відтворити рештки радянського часу через рештки матеріальної культури на відстані у часі в кілька десятиліть, сама була зроблена на

  Після довготривалого забуття й анабіотичного сну на пагорбах старого Києва напередодні найщасливіших для дітей зимових свят запускає заново свій чіткий пульс Театр юного глядача. Після всіх зон турбулентності, які були пов’язані з виборами директора-художнього керівника театру, Слава Жила в новому статусі керманича дитячого театру нарешті випускає довгоочікувану першу прем’єру «Легенди Бахчисарая», які поставив Ахтем Сеітаблаєв . Цього разу хочеться відійти від традиційного розгляду суто мистецького втілення вистави, а сказати про державну дорожню карту в час гібридної війни крізь призму театрального менеджменту. Все, що відбувалось в пресі, соціальних мережах та в кулуарах довкола виборчої кампанії до ТЮГу, стало чітким відображенням зменшеної копії сучасних гібридних протистоянь. Стоси односторонніх медійних матеріалів, підміна понять і війна на емоційному ґрунті за глядача завдяки маніпулятивним інструментам, здавалося б могли призвести лише до вже буквальної залізної завіси дл

Світлові мапи українського безталання представив минулого тижня Іван Уривський у Національному театрі Франка у прочитанні однойменного твору Івана Карпенка-Карого. Вже давно «українське» в руках сучасних митців – це не реконструкція знаних мотивів, а інтерпретація і декодування того, що ми вважали програмним, розшифровка одвічних «чому?» і «хто ми?». І Уривський вкотре доводить, що навіть банальні українські затерті сюжети нічим не гірші за світові класичні бестселери, і наша сільська драма (у значенні лише місця сюжету) сповнена не меншими за трагізмом загальносвітовими проблемами, аніж шекспірівська драматургія. Іван Уривський – це «ДахаБраха» в театрі української літератури, якщо можна так висловитись, а часом і «Один в каное»   з якоюсь плинною мудрістю і складністю простоти. Саме в цей контекст вписується «Безталанна», яка на сцені стає не просто поставленим драматичним текстом, а творчістю двох Іванів (Уривського і Карого) звужено і цілої команди загалом, бо це вже не шкільна пр

  4 грудня в Києві в Театрі оперети відбулась урочиста церемонія оголошення переможців ІV Всеукраїнського театрального фестивалю-премії « ГРА », ведучою якої вдруге стала акторка та журналістка Яніна Соколова. Цьогоріч організаторам фестивалю довелося знову адаптовувати формат премії відповідно до буремного часу пандемії. Ще на початку жовтня «ГРА» активно готувалася до проведення фестивалю у Львові, як і було анонсовано при оголошенні шортліста влітку: погоджені усі оргпитання з театрами, театральними майданчиками у Львові, навіть зверстані афіші… На жаль, через форс-мажорні обставини, спричинені пандемією COVID-19, фінальний показ вистав екстрено був змушений переміститися в формат online. І так з  20 листопада по 2 грудня  всі охочі могли передивитись  12 вистав-фіналістів в мережі.  Однак складні турбулентні обставини не завадили запросити до участі у фестивалі міжнародне журі, яке і визначало переможців. До його складу увійшли: Руї Мадейра, Португалія – актор та режисер, худо