Перейти до основного вмісту

Фестиваль-премія «ГРА» визначив переможців

 4 грудня в Києві в Театрі оперети відбулась урочиста церемонія оголошення переможців ІV Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «ГРА», ведучою якої вдруге стала акторка та журналістка Яніна Соколова.

Цьогоріч організаторам фестивалю довелося знову адаптовувати формат премії відповідно до буремного часу пандемії. Ще на початку жовтня «ГРА» активно готувалася до проведення фестивалю у Львові, як і було анонсовано при оголошенні шортліста влітку: погоджені усі оргпитання з театрами, театральними майданчиками у Львові, навіть зверстані афіші… На жаль, через форс-мажорні обставини, спричинені пандемією COVID-19, фінальний показ вистав екстрено був змушений переміститися в формат online. І так з 20 листопада по 2 грудня всі охочі могли передивитись 12 вистав-фіналістів в мережі. Однак складні турбулентні обставини не завадили запросити до участі у фестивалі міжнародне журі, яке і визначало переможців. До його складу увійшли:

Руї Мадейра, Португалія – актор та режисер, художній керівник Театральної компанії міста Брага,

Анна Корженьовська-Бігун, Польща – докторка гуманітарних наук, упорядниця і наукова редакторка першого польського книжкового видання текстів Леся Курбаса «Łeś Kurbas. Pisma teatralne, Warszawa: Instytut Teatralny 2021»,

Беньямінас Жельвіс, Литва – співак, генеральний директор Каунаського державного музичного театру,

Дайан Елшоут, Нідерланди – танцівниця, хореограф, педагог, дослідниця та тренерка.

Фредерік Поті, Франція - режисер, актор, продюсер та генеральний директор Théâtre de la Massue, який працює в царині сучасного театру ляльок, 2004-2014 рр. – директор паралельної програми Авіньйонського фестивалю – фестивалю вуличного театру та нового цирку. Представник східних країн у проєкті «Павільйони майбутнього» в Авіньйоні, що ініційований Théâtre de la Manufacture.

Свою підтримку театральному фестивалю також висловили під час церемонії перший заступник міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв та перша заступниця директорки Департаменту культури Київської міської державної адміністрації Юлія Кепліна.

Абсолютними тріумфаторами фестивалю стали композитори Ілля Разумейко та Роман Григорів, які в рамках лабораторії OPERA APERTA створили експериментальну виставу «Чорнобильдорф», яка взяла на фестивалі нагороди аж у 5 номінаціях: за найкращу пошуково-експериментальну виставу, режисерську роботу, сценографію, музичне рішення та хореографію.


Вечір тріумфу розділили з ними творці вистави  «Філоктет. Античний рейв» (режисер ­– Дмитро Захоженко) Львівського академічний драматичного театру імені Лесі Українки, які забрали нагороди в 3 номінаціях: за найкращу виставу камерної сцени, чоловічу та жіночу ролі.


Крім того було визначено переможців і в інших номінаціях, зокрема:

«За найкращу драматичну виставу»:

 «Це дитя», Закарпатський обласний угорський драматичний театр (м. Берегове);


 «За найкращу виставу для дітей»:

«А хай то качка копне», Тернопільський академічний обласний театр актора і ляльки;


«За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу»:

«Лис Микита», Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької;


 «За найкращу хореографічну/балетну/пластичну виставу»:

«VIÑO», Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра.



Попри те, що кількість заявок на участь цього року була рекордною, сказати, що конкурентне поле фестивалю було повним, не можна. Певні, доволі великі та впливові театри України з тих чи інших причин вирішили не брати участі цього року у фестивалі, чим викликали чергові дискусії в театральних кулуарах. Однак це не заважає визнати, що фестиваль-премія «ГРА» лишається сьогодні найбільшою театральною подією України, що дає можливість об’єднати мистецьку спільноту всієї країни та поглянути на театральних процес об’ємно, а не тільки в площині столиці. А іноземне журі з представниками п’яти європейських країн дає можливість говорити про певну об’єктивність вибору переможців (на скільки це можливо в мистецькій галузі), а також подивитись на український театр крізь призму європейського світосприйняття.

Нагадаємо, що засновником всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА» (GRA – Great Real Art) з представницьким міжнародним журі є Національна спілка театральних діячів України, яка є активним стейкхолдером в культурному (театральному) житті країни. Команда під керівництвом Богдана Струтинського за останні п’ять років ініціювала і реалізувала низку важливих проєктів, які мають величезне значення для культурного життя України (20 сезонних шкіл та 20 семінарів із різних напрямків театральної діяльності, до яких долучилося понад тисячу осіб; лабораторія драматургії НСТДУ; засновано 3 фестивалі; реалізовано 11 грантових проєкти тощо). І в основному це робота із молоддю – майбутнім українського театру. Одним з таких найрезонансніших проєктів є і фестиваль-премія «ГРА», який проводиться на конкурсній основі один раз на рік за підсумками минулого календарного року. З оголошенням цьогорічних переможців ГРА не завершується, а розпочинає очікування нових фаворитів Мельпомени вже наступного року, будуючи місток культурної дипломатії всередині країни та за кордоном.









Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз