Перейти до основного вмісту

Від Фрекен Юлії до Фрекен Бок або телефон ілюзій | Прем'єра "Білка, яка прожила 100 роікв", реж. Стас Жирков

 

Спробуй – проживи 100 років, крутись білкою в колесі і збережи при тому свій хвіст пухнастим, тримаючи його трубою. Найвірогідніше, ти перетворишся на стару білку, подібну до тих голодних та облізлих з парку Скансен, що в серці Стокгольма, що часом забувають й де заховали свої горіхи. І все це було б так, якби своєю п'єсою Олег Михайлов не відкрив історію особливої білки, яка пройшла все 20 століття.

Театр "Золоті ворота" здобуває для свого репертуару виняткову роботу – моновиставу, з жанром якої вперше працює як режисер Стас Жирков, так і улюблениця сцени Віталіна Біблів. І ця робота стає для них обох втіленням світлого фантазійного безумства і напрочуд зворушливої історії про відому нам з дитинства Фрекен Бок, про яку ми насправді геть нічого не знали. Вона ж прожила 100 років, намагаючись любити, прощати і відпускати найдорожчих їй людей з самого дитинства. Ось саме про це своє довге наповнене життя вона і домовляється   розповісти в ефірі якоїсь передачі.

Віталіна Біблів ступає на шлях спартанського марафону довжиною в 1 годину 40 хвилин тет-а-тет з глядачем. Ця сповідь в прямому ефірі світу стає найкращою візуалізацією  енциклопедії з акторської майстерності. Тільки уявіть собі дистанцію між Фрекен Юлією Авґуста Стрінберґа (яка вже давно лежить в скарбниці перевтілень Віталіни Біблів) до Фрекен Бок міксу Астрід Ліндгрен та Олега Михайлова, яку акторка може пройти за один вихід на сцену. Таку полярну за відтінками палітру і всі її складові можна розкласти на півтони, споглядаючи роботу Віталіни Біблів. І навіть в моменті нагромадження імен та історії, які почали швидко перемикатись між собою всередині вистави, акторка, як вправний лижник на крутих віражах, виводила дію на трамплін. Неозброєним оком можна помітити, з якою любов'ю Стас Жирков ставиться до своєї актриси: він дає їй повну свободу для імпровізу, а також прокладає цей емоційний марафон режисерськи так, щоб чергувались ритми серцебиття як актриси, так і глядача, якому треба переводити подих, в той час як актрисі ніби цього й нетреба – так легко вона перемикає свої емоційні стани.

У білій кухні в максимально простому славнозвісному скандинавському стилі, головними об'єктами якої будуть телефон та вікно-екран, Білка-Бок розсипле підлогою горіхи, а з тим і 100 років своєї самотності. Вона буде сміятись і плакати, курити, пити вино і смачно їсти хлібчик з оселедцем. Буде розповідати про дві війни, епідемію іспанки, роботу в психлікарні, особливих діток і про негодованих білок в парку Скансен, за якими вона любить спостерігати. З першого погляду наївна іронічна історія, насправді відтворює глибоко психологічну драму життя жінки Бок, яка пронесла травму дитинства до кінця свого життя – під час сімейної подорожі, коли вона вперше побачила тих самих білок, в автотрощі загине улюблена сестричка, а мама ще й перекладе вину за це на Бок, що вижила. Жодна людина не здатна була затулити їй порожнечу невиказаної любові із втратою сестри, навіть ще одна новонароджена сестра під тим самим іменем була лише чорно-білою копією.

Варто зазначити, що глядач дізнаватиметься про головну героїню не стільки з її егоцентричних розповідей, скільки з оповідок про тих людей, які її оточували протягом життя. Вона мало говоритиме про себе, вона говоритиме про тих, кого любила чи за кого несла відповідальність. Тут проскочить й історія про малюка, який мав уявного друга з пропелером, що жив на даху, що дасть ключик до розгадки концепції ілюзії – щоб заповнити свої порожнечі, щоб не загубитись у втратах, можна схопитись за рятівну уяву. За неї хапається й Бок: на білому телефоні можна непомітно натиснути кнопочку, він задзвонить і ти почуєш голос маленької живої сестри Фріди; можна готувати, дивлячись у вікно-екран і уявляти себе учасницею кулінарного шоу або диктором новин; або можна підняти слухавку і погодитись розповісти в телепередачі про все своє життя.

Проте декорації цього життя не зміняться ні на мить – все ті ж білі стіни, що нагадуватимуть стерильність палати психлікарні, маленька людина з великим серцем і з невимовним бажанням жити далі. Стас Жирков і Віталіна Біблів таким чином створюють життєствердну оду, в яку кожен вкладає частинку своїх дитячих пустощів, зворушливої наївності і виваженої мудрості любові. Тож немає значення – Скансен, Маріїнський парк чи ботанічний сад Фоміна – кожна білочка заслуговує, щоб ви їй принесли горішок, бо, хто знає, може саме під її облізлим хутром ховається історія буремного шляху до любові завдовжки у 100 років.

Рецензія: Даша Кашперська

Фото: Anastasiia Mantach

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз