Німецький театр «Münchner Kammerspiele» завдяки українській команді на чолі з режисером Стасом Жирковим проходить разом з глядачами болючими сторінками власної історії, а також дізнається про криваву історію України, яку не знав. Pro виставу та відчуття спіралі історії ми дізналися у Стаса Жиркова.
«News from the past» – так
називається чергова вистава в постановці Стаса Жиркова, яка вийшла в рамках
особливого проєкту – циклу роздумів режисера про сучасну російсько-українську
війну, який розпочався з вистави у театрі «Шаубюне» «Озброюючись проти моря
лих». Якщо в попередній роботі йшлося про сьогоднішню війну і про артистів, які
взяли або не взяли до рук зброю, лунали зі сцени міркування на тему: «Людина в
обставинах війни і права людини на вибір», – то в цій виставі театру «Münchner
Kammerspiele» відбувається переосмислення історії – оповідується про період
1931–1945 років на основі новини з Німеччини та України (Радянський союз) того
часу за кожен з років.
«Ми навмисно не проводимо жодної паралелі із сьогоденням – не робимо це
прямо. Глядач сам все бачить, що підтверджують обговорення вистави опісля
показу. Для мене важливо було розповісти в цьому проєкті, що на тлі приходу до
влади Гітлера в Німеччини і того жаху, який відбувався в країні – у нас була
своя, не менш драматична історія, про яку, на жаль, майже нічого не знають в
Європі. Голодомор, «Розстріляне Відродження», окупація радянським союзом, Бабин
Яр, депортація… і знову окупація, окупація, окупація…» – зазначає Стас Жирков.
Варто зауважити, що частина команди – українська, що є принциповою позицією Стаса Жиркова. У виставі беруть участь актори театру «Золоті Ворота» Віталіна Біблів і Дмитро Олійник, композитор Богдан Лисенко, драматурги Павло Ар’є і Марина Смілянець.
«У нашого проєкту неймовірна команда, яка провела справжню дослідницьку роботу, зокрема в державних архівах, для того, щоб в кожному з чотирнадцяти вказаних років знайти правдиві новини з минулого, факти або деталі, які стануть новими для глядачів. З німецького боку – це неймовірні інтерв’ю іспанського журналіста Ногалеса у далекому 1933 році. Коли іноземних журналістів вже не впускали до Німеччини, йому вдалося зробити репортаж, в якому йшлося про всебічне народне захоплення нацистською владою в Німеччині і підтримку партії Гітлера. У той же час Україна – охоплена Голодомором. На основі книги Енн Епельбаум «Червоний голод» ми розповідаємо німецьким глядачам про цей терор і геноцид, який радянська влада і Сталін влаштували в нашій країні» – розповідає режисер.
Над виставою працювала потужна
команда драматургів-дослідників – Мартін Вальдес-Штаубер, Феліцітаз Фрідріх,
Марина Смілянець, Павло Ар‘є та Стас Жирков. Переплетення історії двох країн з
особистим досвідом кожного з акторів увиразнює головні меседжи вистави.
«У кожного з чотирьох акторів є власна, особиста історія з
життя, яку він розповідає. Віталіна
Біблів, коли ми всі опиняємося у 1939 році, прослухавши новини про
захоплення Польщі і початок Другої Світової війни, розповідає свій монолог «33
дні». Це власний досвід акторки, яка у лютому-березні цього року перебувала в бомбосховищі
в Бучанському районі, де проживала. Дмитро
Олійник оповідає про 1940 рік, коли Друга Світова війна крокує Європою. Він
ділиться історією про втрату друга дитинства у цій, вже нашій війні, і своїм
досвідом усвідомлення втрати, який зараз переживають багато українців. Актриса
з «Münchner Kammerspiele» Леоні Шульц
згадує про двох своїх дідів, які воювали у складі німецької армії, і один з них
загинув у віці 17 років під Одесою. Також говорить про біль його сестри, бабусі
Леоні, яка дуже любила свого брата і присвятила йому збірку віршів. Бо біль –
він однаковий у всіх. У нього немає кольору або національності. Едмунд Тельгенкемпер (також актор «Münchner
Kammerspiele») згадує про свою маму – румунську німкеню, яка тиждень після 24
лютого перед телевізором весь час згадувала початок Другої Світової і те, як її
14-річною разом з батьками депортували до Німеччини. Їй та її сім’ї все життя
довелося починати заново. Згадує актор й про свого дядька, який був в’язнем
табору «Бухенвальд». Все це – досвід, який ми поколіннями проживаємо понад століття».
Найважливішим для Стаса Жиркова роком-точкою неповернення для нашого мистецтва є 1937 рік: «Ми до кінця не усвідомили всю трагедію, не декомунізували самих себе, не знайшли свій шлях. Павло Ар‘є написав неймовірне есе про наші втрати 37-го року, яке зі сцени промовляє Дмитро Олійник. І я вірю, що це есе ще довго зринатиме в пам’яті глядачів».
Проєкт буде продовжуватися, в січні–лютому будуть нові вистави в рамках указаного циклу роздумів, завдяки яким Європа проходитиме шлях боротьби за життя та гідність разом з Україною.
Текст Даша Кашперська
Фото Judith Buss
Коментарі
Дописати коментар