ProТеатр

Перемагати на культурному фронті та засіювати світ правдивим розумінням українського мистецтва нам доведеться ще довго після перемоги у війні, переконаний Богдан Поліщук , куратор українського павільйону на Празькому Квадрієнале Сценографії. Pro участь у Prague Quadrennial, pro український павільйон на Тбіліському Бієнале, pro співпрацю з митцями і здобутки Галереї сценографії, pro спротив на культурному полі та місце митця у війні Богдан розповідає для ProТеатру. «В Україні війна! Багато можна говорити про ворогів, про відсутність можливостей. Але сьогодні я б хотів говорити не про ворогів, а про друзів. Не про відсутність, а, навпаки, про прочинене вікно тих таки можливостей. Передбачувано, буду говорити про мистецтво, театр і Галерею Сценографії. Наші скромні здобутки – цеглини, які вкладаємо у загальний фундамент нашого завтрашнього: «З ПЕРЕМОГОЮ!». Pro здобутки Те, що сьогодні можна охрестити «здобутком», «успіхом», «реалізованим проєктом» – має неймовірно високу ціну, яка сплач...

На сцену Театру Франка наприкінці цього березня, попри всі воєнні перешкоди, ступила вистава Давида Петросяна   «Візит» за п’єсою Ф. Дюрренматта. Постмодерний текст «Гостини старої пані» бачив, напевно, всі найвідоміші світові сцени, а на екранах пара Інгрід Бергман і Ентоні Квінна закарбувала цей сюжет в історії кінематографу. Франківська сцена з цим твором зустрічається вже вдруге, адже 1983 року Сергій Данченко разом з Данилом Лідером препарують психологію суспільства та особистості завдяки Дюрренматту. Історію мільярдерки Клер Цеханасян, яка повертається у рідне місто Ґюллен через багато років, щоб помститися за скалічене життя своєму коханому юності Альфреду Іллю, який лишив її вагітною, не визнав дитини, а сам одружився із заможною нареченою, можна було б вважати доволі класичним зразком історій помсти, якби ми не говорили про Дюрренматта і постмодерн. І якби не йшлось про візію і відчуття вертикалі сенсів у роботах Давида Петросяна. Перед нами постає зубожіл...

  Фестиваль-Премія ГРА вітає театралів сьогодні з Днем Театру довгоочікуваним лонглістом 35 вистав! 7 номінацій! Попереду ІІ етап – перегляд Експертною Радою наживо вистав, що потрапили у лонгліст. Після цього буде сформовано шортліст, до якого увійдуть 14 вистав-фіналістів. «За найкращу драматичну виставу»: «TOP GIRLS» (Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки) «Батько» (Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра) «Зерносховище» (Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр) «Тригрошова опера» (Національний академічний український драматичний театр імені М. Заньковецької) «Цар Едіп» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)   «За найкращу камерну виставу»: «Білка, яка прожила 100 років» (Київський академічний театр «Золоті ворота») «Дім» (ФОП «Трунова Тамара Вікторівна», Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра) «Калігула» (Національний академічний драмат...

  Німецький театр «Münchner Kammerspiele» завдяки українській команді на чолі з режисером Стасом Жирковим проходить разом з глядачами болючими сторінками власної історії, а також дізнається про криваву історію України, яку не знав. Pro виставу та відчуття спіралі історії ми дізналися у Стаса Жиркова. «News from the past» – так називається чергова вистава в постановці Стаса Жиркова, яка вийшла в рамках особливого проєкту – циклу роздумів режисера про сучасну російсько-українську війну, який розпочався з вистави у театрі «Шаубюне» «Озброюючись проти моря лих». Якщо в попередній роботі йшлося про сьогоднішню війну і про артистів, які взяли або не взяли до рук зброю, лунали зі сцени міркування на тему: «Людина в обставинах війни і права людини на вибір», – то в цій виставі театру «Münchner Kammerspiele» відбувається переосмислення історії – оповідується про період 1931–1945 років на основі новини з Німеччини та України (Радянський союз) того часу за кожен з років.   « Ми навмисно ...

Ось вже більше, як пів року вся країна живе у зовсім іншій реальності. Це брутальна реальність, яку на ракетах і чоботах окупантів принесла російська федерація. Для багатьох інституцій культурного й мистецького сектору ці місяці стали справжнім випробуванням. Випробуванням не тільки фізичного, але й концептуального виживання.  Ще у мирний час ми постійно говорили: «Театр - не лише розвага. Театр - це потужний інструмент, що формує сенси і суспільство». Але чи це дійсно так? Отож, Галерея сценографії опинилася на роздоріжжі із питанням, яке потребує відповіді та сформованої позиції. На сьогодні ми не маємо майданчика, який був би точкою збору та простором для планомірної реалізації живих виставкових проєктів. Всі ми добре знаємо, що в часи війни фінансування установ, організацій і проєктів обмежено до мінімуму. До тієї межі, яку не всі можуть витримати. Проте зараз я хотів би поділитися чимось життєствердним - нашим позитивним досвідом. Ті два проєкти, про які хочеться говорити - це...