ProТеатр

У січні і лютому театр «Берлінер Ансамбль» транслюватиме дві архівні вистави, які створені за текстами Брехта. У розділі онлайн-проєкту німецького театру «BE on demand» будуть викладені архівні відеозаписи двох постановок : «Дні Комуни» і «Коріолан» в режисурі Манфреда Векверта і Йохена Теншерта. Трансляції  німецькою мовою будуть доступні безкоштовно протягом тижня. Один з творців цих вистав Манфред Векверт в «Берлінер Ансамбль» (головним режисером якого він став в 1960 році) працював в основному в парі з Йоахімом Теншертом. Разом вони поставили, зокрема, «Дні Комуни» (1962) про підйом і падіння Паризької Комуни в 1871 році. П'єса Брехта, яка лягла в основу вистави, - адаптація тексту норвезького поета і драматурга Нурдаль Гріга «Поразка» (1937). Маргарет Штеффін переклала п'єсу німецькою мовою в 1938, і Брехт почав роботу над нею в 1947 році. Запис вистави 1966 року з'явиться на сайті театру 15 січня о 19.00  і залишиться в доступі до 21 січня. Іншою спільної постанов...

  Джорджо Стрелер   — італійський театральний режисер і актор, театральний діяч, засновник і керівник міланського  «Пікколо-театру» . Пропонуємо вашій увазі уривок «Відповідальність виконавця» з книги «Театр для людей» Актор - це найперший і найочевидніший елемент театрального видовища: для певного кола глядачів він взагалі символ театру, він ніби в себе його вбирає, і, справді, він – головний в механізмі театру. Начебто всі знають «Paradoxe sur le comedien» Дідро, і, якщо можуть бути ще якісь вагання в оцінці драматичного тексту, ніяких вагань в оцінці виконання не буває. Такий-то актор грає добре. Такий-то погано. Про це судять всі, нічим не ризикуючи, немов би закони, відповідно до яких ми оцінюємо гру актора як погану чи хорошу, чітко відображені десь у нас всередині. І все-таки феномен актора і, отже, акторського виконання – один з найскладніших в театрі. У будь-яку епоху актор протиставляє себе акторові попередньої епохи і «реформує» його манеру, виходяч...

«Мовчать, чекають, бояться»   (с) Буремний 2020 рік (хоч я вже й   не пам’ятаю, який рік для України був не буремним) зробив українській літературі подарунок – Сергій Жадан презентує першу свою п’єсу «Хлібне перемир’я» і цього ж року вона виходить на велику театральну сцену. Відомо було, що автор пропонував цю п’єсу декільком театрам, проте в Києві взяв за неї театральну відповідальність саме Стас Жирков і Театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Так, інсценізувати Жадана можна, тільки відчуваючи його іронію больових вузлів, позаяк його текст не терпить стерилізації академічністю. «Хлібне перемир’я» Жадана – це вже карт-бланш для будь-якого театру, проте який дуже легко розміняти у спробах позагравати з публікою. А чи «підморгує» публіці Стас Жирков своєю постановкою? Не буду тримати інтригу до кінця викладу і зазначу, що вистава «Хлібне перемир’я» – це цілковита синергія режисера, автора, акторів і часу, де буде і біль, й іронія. Отже, літо 2014 року. Початок війни ...

П’єса Едмона Ростана, видається, вже бачила кожну світову сцену і широкі екрани кінотеатрів світу. Зокрема українське кіно пам’ятає благородного Сірано Григорія Гладія. Про неї говорили свого часу як про один з найкращих сценічних текстів всіх часів, так і точилося безліч суперечок літературознавців навколо того, чи є цей твір белетристикою з набором класичних штампів і мізансцен. Одначе жодного читача він ніколи не лишав байдужим, адже в ньому заховалась палітра проблематики, яка пасує будь-якій епосі: краса і потворність, свій і чужий, рабство і свобода, правда і підлабузництво, підлість і гідність, врешті, любов і самотність… Відтак і сцена любить своїх Бержераків, втілюючи щораз цю героїчну комедію з різними концептуальними центрами. І доля часто зіштовхує декілька постановок, що виходять в один час. Так у далекому 2001 році у театрі Вахтангова Мірзоєв випускає свого контраверсійного Сірано з Максимом Сухановим – кримінальним персонажем (чий образ далекий від романтичного), і п...

  Під час львівського відрядження ProТеатр запросили в гості до Галереї Сценографії . Ми поговорили з Юлією Глушко - співзасновницею галереї pro створення мистецького простору, перший в Україні фестиваль сценографії, мрії про Празьке квадрієннале і своє приміщення. PRO СТВОРЕННЯ Галерею було створено у 2016 році, але не як галерею сценографії. Це була ініціатива Олега Онещака, талановитого актора, режисера, який ще й має хист до роботи з дітьми. У нього була ідея створити мистецький простір, де могло б щось вирувати, творитися. Так і вийшло, що Олег відповідає за творчу частину, а я за організаційно-адміністративну. Спершу було створено ГО “Дитячий центр сучасного мистецтва “АГОВ” і Олег працював з дітьми. Але у вересні 2016 року ми організували сценографічну виставку Богдана та Оленки Поліщуків з Києва, і людям стало цікаво, вони почали приходити і запитувати. Це була можливість для людей зазирнути за куліси. У театрі тобі щось показують, ти це сприймаєш і реагуєш. А тут - моме...

Ітиметься не про вартість замовлення театрального костюма, а про ескіз театрального костюма як про твір мистецтва та об ’ єкт світового арт-ринку. Якщо говорити про ринок мистецьких творів, то насамперед   кожен згадає живопис, естампи, скульптуру й навіть інсталяції… Але не так часто в нашому інформаційному просторі можна почути про ескіз театрального костюма як об ’ єкт колекціонування чи продажу. Втім це зовсім не означає, що ескізи театральних художників не мають мистецької чи комерційної цінності, найпевніше навпаки. Це дуже специфічний товар навіть для арт-ринку, це   ніша, яка потребує своїх експертів, фанатів і вимагає високого інтелектуального рівня від своєї тусовки. Лев Бакст Є чимало театральних художників, сценографів, художників зі світовим ім’ям, чиї ескізи розлітаються приватними та музейними колекціями з-під аукціонних молотків за величезні гроші. Ескізи театральних костюмів є в колекціях як художніх музеїв так і в музеях присвячених мистецтву театру.  ...

Питання самоідентифікації в мистецтві як ніколи актуальне для нас сьогодні. Зараз саме той час, щоб перестати перебувати в бульбашці постколоніального синдрому й нарешті подолати комплекси меншовартості. Час запустити процес вибудовування як національного культурного бренду, зрозумілого й цікавого світовому професійному середовищу, так і внутрішнього потужного інформаційного поля, яке би провокувало до розуміння й продукування українського самобутнього культурного й мистецького продукту, спонукало б до внутрішньої зацікавленості та споживання. Чи український театр має своє упізнаване обличчя й свою насправді потужну традицію, яку можливо вирізнити з контексту російського мистецтва? Чи можна говорити про український театр та сценографію як про самобутнє, а не вторинне мистецтво? Чи маємо ми художників світового рівня, чи є нам ким пишатися і від кого відштовхуватися в сучасних пошуках? Дмитро Горбачов Про це спілкувався з Дмитром Горбачовим , мистецтвознавцем, професором, міжнародним ек...