Під час львівського відрядження ProТеатр запросили в гості до Галереї Сценографії. Ми поговорили з Юлією Глушко - співзасновницею галереї pro створення мистецького простору, перший в Україні фестиваль сценографії, мрії про Празьке квадрієннале і своє приміщення.
PRO СТВОРЕННЯ
Галерею було створено у 2016 році, але не як галерею сценографії. Це була ініціатива Олега Онещака, талановитого актора, режисера, який ще й має хист до роботи з дітьми. У нього була ідея створити мистецький простір, де могло б щось вирувати, творитися. Так і вийшло, що Олег відповідає за творчу частину, а я за організаційно-адміністративну. Спершу було створено ГО “Дитячий центр сучасного мистецтва “АГОВ” і Олег працював з дітьми. Але у вересні 2016 року ми організували сценографічну виставку Богдана та Оленки Поліщуків з Києва, і людям стало цікаво, вони почали приходити і запитувати. Це була можливість для людей зазирнути за куліси. У театрі тобі щось показують, ти це сприймаєш і реагуєш. А тут - момент творення, ти заглядаєш у цю магію ескізів. Ми зрозуміли, що на це є запит. З 2017 року ми вже проводили виставки кожного місяця. Нам дуже пощастило, що нам дали можливість користуватися цим приміщенням (ред. - Львівська Галерея сценографії знаходиться у приміщенні Театру ім. Лесі Українки).
У 2018 році ми провели перший в Україні фестиваль сценографії, який теж пройшов “на ура”. Ми дали можливість сценографам у просторі заводу створити свій світ, задавши тільки тему - ідентифікація - як напрям творення. Була також освітня частина. У 2019 році ми зробили ще один експеримент - провели конкурс молодого сценографа. Наша галерея загалом має освітній характер, вона для того, щоб можна було показати як ще буває у сценографії і дати можливість про це поговорити, подискутувати, і дати змогу молодим митцям теж продемонструвати свої роботи. Сценографія змінюється, вона дуже жива. Завданням цього конкурсу було створити сценографію до п’єси 50-х років, яку не ставили. У нас було 10 конкурсантів, які пройшли в другий тур, які привезли свої макети. Сашко Білозуб був одним з тих, хто оцінював роботи, коментував. Конкурсанти були з усієї України, тому це були різні театри, різні школи. За однією п’єсою вийшло 10 різних сценографій, це так круто! Ми мали на меті, щоб це принесло користь учасникам, тому завдяки фінансуванню від Львівської міської ради змогли організувати поїздку для сценографині яка зайняла перше місце, у Будапештську оперу подивитися, як у них створюється сценографія, як все працює. Цього року через карантин нам не вдалось провести цей конкурс, але ми плануємо далі цим займатися, бо це дає митцям можливість вийти за межі, познайомитися з іншим, зробити платформу, в межах якої сценографи взаємодіяли б між собою. У нас сильні сценографи, але сама сценографія як сфера мистецтва непопулярна.
PRO МРІЮ - ПРАЗЬКЕ КВАДРІЄННАЛЕ
У 2019 році ми поїхали подивитися, як відбувається Празьке квадрієннале. У нас є велика мрія, щоб українська сценографія була гідно представлена на світовій арені, бо у нас є що показати. Українські сценографи були б на хорошому рівні, ми це побачили. Наша біда в тому, що представленням української сценографії широко у світі ніхто не займається. У театральному контексті Празьке квадрієннале - це як Олімпійські ігри. У Європі сценографи часто мають своїх агентів. У своїх роботах вони виходять за межі театру, їх запрошують створювати сценографію до різних подій, натомість у пострадянському просторі сценографа все ще часто сприймають по-радянськи, ніби він сидить в коморі і штопає костюми, не виходячи звідти (ред. - усміхається). Його навіть часто не вказують в афіші. Ми хочемо це змінити, дати відчути, що це крута професія. Було б добре в якийсь спосіб заручитися підтримкою Міністерства культури чи інших державних структур з метою, щоб Україна гідно була представлена на наступному Празькому квадрієннале. Ми готові докладати максимум зусиль, щоб очолити цей процес. Нам дуже хочеться, щоб про українську сценографію говорили за кордоном, хочеться подарувати українським митцям відчуття, що вони класні. Щось нове твориться тоді, коли ти виходиш за рамки. Це хороший спосіб доторкнутися до чужого досвіду.
PRO СПІВПРАЦЮ
Спершу у нас були проблеми з тим, щоб завоювати довіру самих митців. Хтось їм телефонує і каже: “Давайте ми покажемо ваші роботи?”, - і найчастішою реакцією було: “Нащо? Кому це треба?” (ред. - сміється). Але ми продовжували робити своє на некомерційні основі, виставки є безкоштовними, ми не виплачуємо гонорари авторам, бо їх популяризуємо в такий спосіб теж. Але ми завжди стараємось знайти фінансування, щоб привезти авторів, їхні роботи, щоб вони самі могли їх змонтувати, щоб все було так, як вони це бачать. І потроху ця робото знайшла відгук, про Галерею почали більше чути. Ми змогли запросити Сашка Білозуба, якого ми дуже любимо, він до нас добре ставиться, що дуже приємно, він допомагав з багатьма нашими ініціативами.
Одного разу ми пробували працювати з архівом. Одна з перших наших виставок була присвячена театральній ляльці, яку ми брали з архіву. Проте, ми більше хочемо працювати з тим, що відбувається зараз. У рамках нашого Фестивалю сценографії ми просили роботи Лисика, і його родина пішла нам на зустріч. З нами співпрацюють, радіють, що ми це робимо, ми бачимо вдячність і це дуже драйвить. Коли зовнішнє середовище відгукується, значить ця робота потрібна.
PRO ФІНАНСУВАННЯ
Ми некомерційна організація, у нас немає прибутку, але витрати у нас є. Ми все робимо за кошти, які ми отримуємо на наші проєкти. Нас дуже підтримує ЛМР, ми щорічно подаємося на конкурси, пишемо гранти. Іноді нас підтримують люди, які співпереживають театру, допомагають у той чи інший спосіб.
Звісно, можна було б зробити платний вхід і повністю вбити Галерею (ред. - сміється). У нас дуже вузький сегмент аудиторії - сценографи, художники по костюмах, режисери, актори, мистецтвознавці, студенти. Ми за те, щоб давати знання, давати можливість порівняти. І ми хочемо, щоб наша аудиторія мала змогу доступитися до цих знань. Є галереї, які заробляють на продажі робіт, у нас зовсім не така специфіка. Ми досить вузькоспеціалізовані. Звісно, ми думаємо, що було б добре в якийсь спосіб мати фінансову незалежність, але поки не знаємо як. На карантині ми робили лекції та бесіди зі сценографами, які модерував Богдан Поліщук. Класно було б зібрати їх всіх воєдино, був би такий освітній курс. Хоча тут теж питання - чи міг би він бути платним чи все таки у вільному доступі. Також у нас є майже готова книга "Український театральний костюм 20-21 ст.", упорядником якої є Богдан Поліщук. Це партнерський проєкт з Музеєм музичного, театрального та кіномистецтва України, було б корисно видати цю книгу. Ми це неодмінно зробимо, питання тільки коли і в рамках чого. І, знову ж таки, основною метою є популяризація української сценографії, а не комерція. Наступного року, якщо не завадить карантин, ми плануємо провести фестиваль і, можливо, якісь події будуть платні.
PRO АУДИТОРІЮ
Ми постійно працюємо з аудиторією. Є люди, які цікавляться мистецтвом, а серед них, наприклад, є ті, хто захоплюється кіно, живописом, театром. Тих, хто цікавиться театром, може цікавити костюм, драматургія чи сценографія. І не виключено, що всі ці люди періодично до нас приходять, бо ми організовуємо різнорідні події. Виходити за межі сценографії ми не плануємо, але розкривати, що таке сценографія і якою вона є багатовекторною ми будемо й надалі, адже сценографія - це світло, костюм, декорації, ескізи, і ще багато іншого.
У нас багато фантазій (ред. - сміється). Ми дуже мріємо про своє приміщення. Зараз воно чудове, але це приміщення театру, і ми підпадаємо під його юрисдикцію. Театр Лесі дуже гарно з нами співпрацює, ми їм вдячні, але своя хата - то своя хата. У нас є велике бажання співпрацювати зі схожими організаціями в інших країнах. Зараз ми пробуємо працювати з Тбілісі, з грузинськими сценографами. Думаю, що цього року ми будемо продовжувати писати гранти на освітній проєкт, який пропонує альтернативну освітню програму для сценографів у співпраці з кількома країнами. Також нам би хотілось налагодити контакти з Польщею, Німеччиною. Приємно, що з нами йдуть на контакт. Напркилад, у нас була виставка німецької сценографині Петри Марії Вірз, вона потім приїжджала до нас на фестиваль сценографії з цікавим перформансом.
PRO ТЕАТР
Коментарі
Дописати коментар