Перейти до основного вмісту

Фінал фестивалю “Митниця. Нова режисура”



 4 та 5 жовтня в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра відбувся фінал фестивалю “Митниця. Нова режисура”. Учасники фестивалю - нові, амбітні режисерки та режисери - показали уривки за обраними п’єсами. Цього року “Митниця” пройшла у партнерстві Театру на лівому березі та Театру Драматургів, а учасники працювали виключно із українською сучасною драматургією.
“Митниця” - це фестиваль саме нової режисури, завдяки якому ми відкриваємо, підтримуємо та даємо можливість розвитку режисерок та режисерів в сфері театрального мистецтва”, - сказала у своїй промові на початку фестивалю Тамара Трунова, головна режисерка Театру на лівому березі та кураторка “Митниці.

За ці два дні гості театру відчули колоритні кримськотатарські мотиви від режисерки Софії Салецької з п’єсою “У-подібне перехрестя” Ольги Мурашко, спостерігали за болем українського військового у “В полоні” Ігоря Білиця з режисеркою Яною Поцелуй, боролися з кавовими равликами від режисера Роба Фельдмана за п’єсою “Копи проти равликів” Ніни Захоженко, сміялися і плакали з п’єси “Wieprzowina/Свинина” Катерини Пенькової у таких різних баченнях режисерів Євгенія Резниченко та Олександра Соколова, змогли зазирнути в минуле і майбутнє одночасно завдяки режисеру Володимиру Сураю та п’єсі “П’ять пісень полісся” Люди Тимошенко.


Після кожного показу сценічного ескізу учасники зі своїми акторами були запрошені до обговорення з глядачами та членами журі. Митці поділились планами щодо майбутніх вистав, розповіли про закулісся та власне бачення текстів.

Фестиваль пов’язаний із засновником нашого театру - Едуардом Митницьким, для якого однією з головних магістралей діяльності було давати можливість говорити зі сцени новим голосам. Коли Едуард Маркович приймав вистави, він говорив: “Ну, покажіть мені те, чого ми не бачили ще”, це і є наш зашитий слоган фестивалю, ми сподіваємось побачити те, чого ми ще не бачили, - сказала Тамара Трунова.
 Членкинями та членами журі “Митниці” стали незалежні професіонали культурного сектору: Анна Бубнова - керівниця мистецьких програм Британської Ради в Україні, Анастасія Гайшенець - керівниця перформативних програм Українського інституту, Ілона Демченко - програмна менеджерка House of Europe, Валентина Клименко - журналістка, мистецтвознавиця, Андрій Корнієнко - кінопродюсер, Максим Курочкін - драматург, Олексій Суханов - телеведучий, журналіст, Тамара Трунова - головна режисерка Театру на лівому березі, Віка Федоріна - засновниця ресурсів Kyiv Daily, Ірина Чужинова - театрознавиця, кандидатка мистецтвознавства.

Зараз відбуватимуться аналіз оцінок журі та переговорні процедури з учасницями/учасниками, що, за результатами оцінювань, наберуть найвищі бали. І вже 4 листопада ми дізнаємося результати голосування журі. Уривки, що наберуть найбільшу кількість балів, будуть поставлені на сцені Театру на лівому березі вже наступного театрального сезону. 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз