Перейти до основного вмісту

Напередодні львівської прем'єри "Земля"

Для Національного театру імені Марії Заньковецької настав час змін, які розпочалися з призначення Максима Голенка в.о. директора-художнього керівника. Хоч новий керманич у численних інтерв’ю зазначав, що це буде “ніжна історія”, прогресивний львівський глядач сподівається на якісне оновлення репертуару. 

Автор афіші Сергій Маслобойщиков

Першим кроком до оновлення мистецького реноме театру стане прем’єрна вистава “Земля” за Ольгою Кобилянською, для роботи над якою запросили Давида Петросяна, режисера київського Національного театру імені Івана Франка, і це буде його друга постановка цього твору (перша відбулась на Камерній сцені франківців у 2018 році). 

“Бажання іншого прочитання виникає від трансформацій, які відбуваються в країні і в тому, як ти це відчуваєш”, — розповідає Давид. Порівнювати обидві вистави немає причин, адже львівська вистава матиме нове сценічне прочитання: “Нові акценти, нове художнє оформлення, нові теми, нові мізансцени. Нічого з того, що було в попередній виставі тут не працює, бо час інший, актори інші, та і я вже інший”, - зазначає режисер. Інсценівку Давид Петросян кардинально не змінював: У тексті є невеликі зміни, але в цілому він написаний так, що не дуже відрізняється від оригіналу.

Вперше на заньківчанській сцені гратиме запрошена актриса з Театру імені Леся Курбаса - Оксана Козакевич. Її режисер побачив у ролі Анни. Також ролі виконають: Володимир Пантєлєєв (Михайло), Ярослав Дерпак (Сава), Діана Каландарішвілі (Рахіра), Любов Боровська (Мати), Андрій Козак (Батько).

Фото Даниїли Колот
Художнє вирішення і костюми створила Даниїла Колот, яка співпрацює з Давидом Петросяном вже у третій виставі. Вона ділиться своїм підходом до роботи над сценографією: “Ключиком для рішення став головний конфлікт твору та, безперечно, метафора землі. Хотілося показати саму землю, в даному випадку — все, що з неї народжується, розквітає, зсихається, гниє і знов походить в землю. Такий певний життєвий цикл та безкінечний коловоріт, як доля всього живого на землі та доля цих персонажів. Так народився подвійний образ поля — стріхи дому героїв. Оскільки люди так само є частиною цієї землі та походять з неї, костюми персонажів теж ніби переходять в сіно. Вони є одним цілим з цією землею”.

Робота над постановкою тривала близько двох місяців, тож художні ідеї зазнавали трансформацій: Технічно довелося відмовитись від деяких додаткових речей, які могли б багато додати до вистави, але в цілому головний задум сценографії зберігся.

Відвідати прем'єрні покази можна 23 і 24 вересня.


Матеріал: Марія Шишкевич

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз