Перейти до основного вмісту

Митці. Точки перетину: чому українським театрам потрібно співпрацювати з європейськими



“Митці. Точки перетину” - так називається спільна міжнародна театральна лабораторія українського Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра та німецького театру Münchner Kammerspiele, що створювалася за підтримки УКФ. Наразі відбувся перший проєкт співпраці в рамках програми "Sisterhood: далекі близькі", який дав можливість обом театрам не тільки дізнатися більше один про одного, але й створити спільну виставу "Офелія. Вихід з води" та закласти фундамент для багатьох майбутніх подій та проєктів. 

Неодноразово визнаний найкращим драматичним театром Німеччини (за результатами щорічного опитування, яке проводить німецький галузевий журнал Theater heute, цей статус був підтверджений у 2019-му та 2020-му роках), Münchner Kammerspiele цього року зробив акцент на Східну Європу. І цим скористалися в українському театрі. 

Стас Жирков, директор-художній керівник Театру на лівому березі: “Ідея співпраці народилася, коли я почув, що в німецькому театрі Münchner Kammerspiele буде акцент на Східну Європу, наш проєктний відділ написав їм листа. Вони круто відреагували і відповіли: “Давайте познайомимось”. Спочатку поспілкувалися по відеозв’язку, потім представники німецького театру приїхали до нас. Тамара Трунова, головна режисерка нашого театру, придумала всю цю історію, яка почала розвиватися і в результаті народилася театральна лабораторія, одним з результатів якої став проєкт “Офелія”, а попереду - подальша співпраця, майстер-класи, зустрічі, театральний марафон”. 

В листопаді українська команда поїхала до Німеччини. Протягом місяця акторки театру Анастасія Пустовіт та Марина Клімова брали участь в створенні вистави "Офелія. Вихід з води". Їхньою партнеркою по виставі стала німецька акторка Едіт Салдана. Також над виставою працювали режисер Алек Нєміро, композитор Матіас Кремсрайтер, драматург Меді Морадпур, художниця Марлен П’єро. Це - проєкт про надання голосу Офелії, про альтернативні шляхи її життя та участі; що якби вона не покінчила життя самогубством.

 Марина Клімова, акторка Театру на лівому березі: “Коли ми прочитали сценарій, то багато чого змінили. Наприклад, самі писали шматки тексту про те, що нас турбувало по темі Офелії. Ми розкривали тему героїні не по Шекспірівському Гамлету, а якою вона могла би бути у цей час, 20 років назад, 100 років назад. Прикольно, що не було якогось тиску, що Офелія має бути тільки такою. Були питання: “Як ви вважаєте, якою вона ще могла б бути? Які у неї ще могли б бути відчуття та сприйняття? Як вона могла б взагалі вплинути на саму історію, якби вона не потонула?” І це було цікаво, бо працює і мозок, і тіло. Бо багато пластичних штук. А ще у нас вийшла командна робота. Ми весь час командою збиралися, думали, робили. І відчуття, емоції та задоволення від усього - просто 100%”. 

 В роботі театрів багато чого схожого, але є й відмінності. За словами акторок, в німецькому театрі відчувається словосполучення “театральна махіна” - це і 10-поверхова будівля театру, і багато сцен, і величезний штат працівників, починаючи від робочих сцени, і закінчуючи художниками та драматургами. 

 Анастасія Пустовіт, акторка Театру на лівому березі: “Робота режисера і акторів, коли вони талановиті, круті, гарні люди, нічим не відрізняється від тієї роботи, що відбувається в нашому театрі в Києві. Але я не очікувала, що з першого дня проєкту будуть костюми, світло, репетиційні приміщення, весь реквізит. По факту, в нас було майже все. Тільки залишилося трохи доробити художню частину. Музика створювалася тут і зараз - під час роботи. В технічному плані німецькі театри краще підготовлені.

А ще ми були на показі університетських режисерський робіт, вони робили частково оперу, і я була здивована, на якому рівні знаходиться вся університетська частина, скільки можливостей надається молодим режисерами, як вони працюють, і це щоб просто захистити курсові роботи на другому чи третьому курсі. Мене це дуже приємно здивувало. Я задумалася, що в нас зовсім інша історія з цим всім, наскільки в них є відкритий доступ не лише до перегляду будь-яких вистав, а й участі в різних колабораціях”.

 Для обох українських акторок це був перший досвід роботи з німецьким театром.


Для німецької сторони співпраця з українцями також відбувалася вперше. 

 Алек Нєміро, автор ідеї і режисер вистави “Офелія. Вихід з води”: “Я вперше працюю з українською командою, і я просто в захваті. Було дуже надихаюче працювати над такою темою з людьми з іншою культурою та іншою мовою. Наприклад, я працював з кількома міжнародними командами з Бельгії, Польщі та Нідерландів. Але ця співпраця була для мене чимось особливим.

Мені дуже подобається працювати з іноземними командами, тому що доводиться дуже сильно змінювати свій світогляд і мислення. Репетиції набагато більш фізичні, тому що є деякі мовні бар’єри, які потрібно просто перестрибнути, використовуючи все тіло. Робота з усією українською командою була дуже унікальною, і я був дуже радий познайомитися з ними всіма. Настя і Марина – феноменальні актриси, вони працюють незалежно, що мені дуже подобається, і весь їхній підхід до театру мене надихає. А поза репетицією у нас були дуже напружені розмови на різні теми, і я, будучи родом з Польщі, відчував глибокий зв’язок з ними”.

 Протягом лабораторії в Мюнхені команди кооперувались, працювали і навчались один у одного. Поки проходили репетиції вистави, частина команди з українського боку знайомилась з внутрішнім укладом Каммершпілє, спілкувалася з керівниками різних департаментів, брала участь в репетиціях та вивчала внутрішню організацію театру, для того щоб по приїзду імплементувати це в українському театрі. 

Стас Жирков, директор-художній керівник Театру на лівому березі: “Впродовж лабораторії ми придумали ще один проєкт, театральний марафон, який, маю надію, ми зможемо реалізувати навесні. По-друге, ми спілкувалися про внутрішнє налаштування роботи театру, серія цих спілкувань ще попереду, тому ми спробуємо трохи змінити структуру всередині театру, бо хочемо найкращі приклади з Німеччини, Польщі, Литви та інших країн долучати до себе і намагатися працювати в нових системах. Наразі, завдяки співпраці з мюнхенським театром, ми усі отримуємо міжнародний досвід, і це стосується не лише керівництва та актрис нашого театру, він стосується і наших адміністраторів, художників, зав. постановочної частини - це велика комплексна робота з боку всього театру”. 

 На початку грудня в Києві мав відбутися показ вистави, але через карантинні обмеження, німецька команда не змогла прилетіти до України. В середині грудня українська команда знову відвідає Мюнхен, де заплановано два покази вистави “Офелія. Вихід з води”, а в Україні покази перенесено на весну.

Фото: Театр на лівому березі

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз