Перейти до основного вмісту

Богдан Ступка. #СпогадНа80. Колеги про Майстра


Вчора великому українському артисту Богдану Ступці мало б виповнитися 80 років. ProТеатр запропонував поділитися спогадами про Майстра акторів та колег, які не один рік працювали разом з ним.

Григорій Гладій

"Цю світлину мені колись прислав Віктор Марущенко, нині покійний. Якщо не помиляюсь, то це момент репетиції «Дяді Вані», коли я вводився на роль Астрова, замість Валерія Івченка. Це початок 80-х.

Спробую написати щось про Богдана, а, водночас, не хотів би відписатися загальними фразами; та й воно не так просто, знайти адекватні слова, які могли б передати всю глибину моїх почуттів щодо, дорогої для мене, людини, якою для мене був Богдан. У нас були спільні плани на продовження співпраці після «Істерії», вистави, яка у багатьох сенсах стала пророчою. Роль Зіґмунда Фройда була знаковою для Богдана, він неодноразово признавався, що відчував неймовірну дотичність долі його персонажа до долі самої України. Це був 2004 рік, ще до Першого майдану. У момент агонії Фройда зі сцени франківців лунав Плач «Плине кача» голосом Мар‘яни Садовської, навесні 2004-го. Пронизливе передчуття майбутніх трагедій вже тоді відчувалося… Богдан, попри свій могутній акторський талант, володів ще даром вожака, лідера, що знався на тонкощах володіння тонкими енергіями; я міг бачити Богдана, скажімо, у Москві, навіть у середовищах, м‘яко кажучи, не дуже дружелюбних до України, він був здатен так повернути розмову, що навіть найзатятіші українофоби нишкли перед його аргументами. Богдан ніколи не приховував своєї українськості, він був справжнім патріотом… Часом, уявляю собі,- був би живим нині Богдан Сильвестрович, то, може б, і війни такої не було б… Та на все воля Божа…

І, нехай спочине у Бозі душа Богданова… Пам‘ятаю в любові."


Юрій Розстальний

"Спогади напливають різні і веселі, і сумні. І писати про Богдана Ступку можна безкінечно, як про рідного, як про Батька. Коли запропонував мені зробити щось в Театрі у фойє (ред.. – імпровізована мала сцена Театру Франка), я розгубився а потім зібрався, і ми зробили виставу за Лесею Українкою «На полі крові», яка (не очікувано для мене) йде тепер на Камерній сцені, я б сказав імені Богдана Ступки (вибачте Сергію Володимировичу) вже 12-й сезон. І його слово, коли в роботі траплялись конфлікти: "Юрочко, роби так, щоб все було красиво." Пригадую, і як супроводжував його в поїздці в Мюнхен на лікування. Ми жартували, що я такий, виконуючий обов'язки сина. І як могли посидіти мовчки 5, 10, 15 хвилин, а могли не мовчати до п'ятої, шостої ранку. Говорили про виставу "Сальєрі." Шкода, не вдалося втілити. І вже, як потім сказала мені Лариса Семенівна: "Коли ти в лікарні, прощаючись, поцілував Богданчика, я бачила, що живим ти його вже не побачиш." І, чомусь, на похороні взяв на себе таку сміливість і відмінив всю ту похоронну бригаду, і ми самі винесли труну з театру, потім донесли до останнього пристанища. Дякую долі, що в останні роки його життя, вона нас так зблизила. Царство Небесне Світла пам'ять, Маестро."


Дмитро Рибалевський

"Шість проти, шість за... Але, є ще один голос ¬¬– мій. Як ти думаєш, Дмитрику, куди я його поставлю?"
Пауза...
"Іди, готуйся. У тебе о другій репетиція у Лінаса. Не підведи мене..."
....
Скільки вже років Вас нема поруч. Фізично. Проте в серці. Душі. Я навічно Ваш "Дмитрик" та "Мітька", а іноді і "Рибалевський", всяке було...
Все йде так, як Ви колись мені, не побоюсь цього слова, напророчили.
А пророцтво полягало ось у чому. Коли мені було приблизно 28 років, у театрі вже тоді я мав певну кількість дрібних ролей і декілька головних. Але все одно мій юнацький максималізм промовляв, що хоче працювати, працювати і в праці сконати, як нам не раз казав сам Сильвестрович. І от «жалівся»  дідові про те, що хотілося б кіно побільше і робіт побільше – всього, чого хоче амбіційний актор. На що він мені відповів: «От тобі зараз скільки років? А твоє прийде, коли тобі буде 32». А я кажу: «Це ж стільки чекати ще!? Он у деяких воно приходить одразу». А він відповідає: «Кожному своє. У кожного свій час, і твій час ¬– це 32 роки», Бо пам’ятаю, правда це чи ні, але він казав: «У мене все почалось у 32 роки, от і у тебе в 32 почнеться». От у 2012 році Богдан Сильвестрович відійшов у вічність, і його пророкування справдилось. Коли мені виповнилося 32, наприкінці 2015 року у мене з’явилася вистава у Стаса Жиркова «Слава Героям», згодом розпочалась співпраця з Франківським драмтеатром з цією ж виставою, потім співпраця продовжилась у виставі Ростислава Держипільского «HAMLET». Невдовзі продовжилася робота зі Стасом Жирковим у антрепризі «Ілюзії», яка спочатку йшла в театрі «Золоті ворота», а зараз вже в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.
Отак все і справдилось. Дякую за все. Не підведу!"


Тетяна Міхіна

"Для мене Богдан Сильвестрович - це подарунок долі, тому що зустріч з такою людиною - це неймовірне відчуття, і я ніколи про цю людину і про цю зустріч не забуду. По-перше, він був для мене неймовірним авторитетом. Це людина великого таланту. Мені пощастило працювати з ним в одній виставі, бути його партнером. Ми разом працювали у виставі "Цар Едіп" у постановці Роберта Стуруа. Для мене це був вчитель. Він дуже часто приходив без попередження, стояв за кулісами, дивився хто, як працює. Потім робив якісь зауваження і завжди, а особливо на перших етапах моєї роботи в театрі, це для мене було важливо, такі маленькі підказки. Навіть зараз мені іноді цього дуже бракує. Зрозуміло, що він мені надав великий кредит довіри. Як тільки я прийшла, він подарував мені роль Катаріни у виставі "Приборкання норовливої", потім була "Наталка Полтавка", згодом була велика для мене роль "Едіт Піаф", на яких я набувала досвіду і вчилася багатьом речам. І, звісно, я хочу сказати про те, що мої згадки про нього пов'язані не тільки зі сценою чи з роботою над виставами. Вони пов'язані ще й з відчуттям цієї людини. Якось так я зрозуміла вже згодом, можливо навіть після його смерті, одну важливу річ: якщо людина талановита, вона завжди має щире серце, вона дуже відкрита до світу, у неї немає пихи, вона не заздрісна, якщо людина дійсно талановита, бо їй немає чого ділити ні з ким. Бог дав їй і так великий подарунок, талант. Саме таким для мене запам'ятається Богдан Сильвестрович. Він був дуже щирою, щедрою людиною. Щедрою на емоції, на прояви. Він якщо любив, то любив, якщо не любив, то не любив. Він не боявся бути самим собою. 
У мене багато теплих емоцій до нього схованих у моєму серці. Ці емоції пов'язані з якимись дрібницями: погляди, інтонації, якісь вчинки. Я довгий період жила в Харкові, а працювала в Києві і довгий період їздила з міста в місто. Якось він мене зустрів після потягу в театрі, ми розмовляли, і він мені потім каже: "А може ти їсти хочеш?". Для мене це був і залишається показник того, що у нас були не просто стосунки вчителя і учениці чи керівника і підлеглої. У нас були дуже теплі, емоційні, людські стосунки. Я можу сказати, що він був для мене батьком в театрі. Якось було таке, що він запросив мене до себе в кабінет і десь протягом хвилин сорока просто читав мені листи Шевченка. Я думаю, що це був подарунок, що не кожному випадає така честь - особисто слухати як читає такий актор. Я це згодом зрозуміла, і для мене це такий маленький  скарб, який я ношу в своєму серці. Як людина дивиться на тебе, як вона повчає тебе, як вона радіє з тобою твоїм досягненням. З цього складався мій Богдан Сильвестрович. 
Голосніше за всі ці мої промови буде звучати те, що я нещодавно народила маленького хлопчика, якого назвала Богданом, на честь Богдана Сильвестровича. І якщо він зараз чує мене з небес, то я би йому хотіла саме це сказати."


Станіслав Мойсеєв

"Завжди думаєш, як обійтися без банальщини, пафосу… І це найбільш актуально, коли починаєш згадувати таку особливу людину як Богдан Ступка… 
Не просто написати про нього так, щоб це було по-справжньому, бо він був фантастично непростий і не банальний . В цій його «непростоті» криється особливий шарм і привабливість Людини і Актора. 
Часто думаю про нього, іноді вибачаюсь, іноді сварюся , а частіше думаю, як його бракує в моєму житті… 
З днем народження, Майстре!"


Дмитро Чернов

"Звісно я б його міцно обняв і щиро подякував за зелене світло і коридор в професії, за майже батьківську любов, за його мудрі поради. Одна з яких була коротка але дуже змістовна - шануватися з собою і світом!!!"


Тетяна Шляхова

"Богдана Сільвестровича вважаю своїм наставником, хрещеним батьком у професії, який взяв мене до театру, розкрив таємниці акторської професії, завдяки йому, я закохалася у сцену. Можна згадувати безліч його порад, випадків, ситуацій, які розкривають  сутність, важливість і складність акторської професії. Але головне, що Він своїм власним прикладом на сцені і поза нею, вчив бути щирим, правдивий, віддаватися до останнього, докопуватись до істини, вдосконавлюватись, не боятися ніяких труднощів і перешкод... і не забувати трудитися над своєю душею, сутністю, бути чесним.
Низько вклоняюся і кажу тихо: "ДЯКУЮ!...Знаю, що Ви мене чуєте... Дуже Вас не вистачає поряд... Але Ви живі у пам'яті, сновидіннях, і я відчуваю Вашу підтримку... Сподіваюсь, що розумію Ваші підказки... Я намагаюся жити і творити у вірному напрямку..."


Для зображення марафону ми використали фрагмент роботи Сергія Химича

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз