Перейти до основного вмісту

Pro екосвідомий проєкт "Rusalka XXI"

 

Інтерв'ю з режисеркою Анастасією Вервейко та сценографкою Марією Крутоголовою, які реалізують мистецький екосвідомий проєкт “Rusalka ХХІ” за підтримки Українського культурного фонду.


Казка - це спосіб зазирнути у постіндустріальне суспільство і поглянути на його екологічні наслідки? 

М.К. Прийом казкової історії дає нам можливість трохи перебільшуючи, а десь спрощуючи, показати апокаліптичну картину світу, на порозі якого знаходиться людство. Ми використовуємо як основу фабулу казки Андерсена, але переносимо її в площину сучасності, з актуальними для неї проблемами. Своєю історією ми хочемо шокувати та сколихнути глядача, змусити його злякатися та замислитись і, можливо, підштовхнути зробити перший крок до змін, до екологічної свідомості, до порятунку. 

Цей проєкт передусім театральний чи соціальний?

М.К. Цей проект театральний та соціальний у рівних долях. Нам хотілось взяти знайому історію, що прийшла з дитинства та змістити в ній акценти. Світ змінюється буквально на очах, і ці зміни тривожні та драматичні. Людство або мобілізується та випірне з океану пластику, або буде поховане під відходами власної цивілізації. 

Для того, щоб залучити людей до сортування, ми запустили акцію зі збору пластикових пляшок, які потім будуть використані для створення декорацій. Щонеділі, коли ми репетируємо на заводі, ми самостійно приймаємо пляшки. Акція триватиме до 7 березня, кожен може долучитися, зв’язавшись з нами через соцмережі. Акція - це також наше бажання відчути себе не просто волонтерами, а долучитися до важливого процесу, необхідного для сьогодення - до очищення нашого міста від сміття, яке так просто можна переробити і використати як вторресурс.

Хто вони, ці сучасні русалки? 

А.В. Сучасні Русалки населяють океани в ХХІ столітті. Вони є уособленням природи, що існує в реаліях техногенної катастрофи. Прототипом наших Русалок може бути будь-яка істота, що страждає від великої кількості сміття в океані. Наша Русалка може бути кашалотом, в шлунку якого знайшли 6 кг сміття. В його шлунку було 115 одноразових стаканів, чотири пластикові пляшки, 25 пакетів і два шльопанці. Наша Русалка може бути черепахою, що заплуталася в поліетиленовому пакеті. Наша Русалка може бути птахом, шлунок якого не може перетравити пластик, і тому він помирає з голоду. Русалка – це уособлення природи, яка страждає через неконтрольоване споживацтво людей.

Як допоможе соціологічне опитування у написанні адаптації казки та музики до вистави? Розкажіть про композитора? 

А.В. ГО “Центр “Соціальні індикатори” закінчили інтернет-опитування серед киян і передали для нас цікаві результати, з яких ми вже сформували дійсно важливі висновки. А коли ми отримали звіт дослідження, ми змогли включити повноцінні результати в роботу. Ми разом з нашою драматургинею Алекс Вуд працюємо над написанням п'єси для майбутнього перформансу “Rusalka XXI”. Насправді після отриманого досвіду ми зрозуміли, що соціологічні дослідження сьогодні дуже необхідні для створення вистав, вони заглиблюють та коригують матеріал, нібито підсилюють важливість того, про що саме сьогодні варто говорити засобами мистецтва! Головне аналізувати і відбирати важливі аргументи. Опитування сприяє ефективній роботі з цільовою аудиторією, дає можливість якісно використовувати інструменти пошуку вирішення конкретних соціальних питань, сформувати уявлення про потреби сортування, сприяти розширенню обізнаності людини в екологічній освіті. До речі, є цікавий факт, з гендерної точки зору опитування показало, що більше сортуванням сміття займаються/переймаються жінки. Можливо, це хоч трохи виправдовує склад нашого проєкту, який на 80% формують саме жінки (ред. - посміхається). Утім, з нашої сторони це було не принципово, і такий склад професіоналів утворився сам собою. Ми передусім турбувалися про якості роботи.

Щодо музики. Наша композиторка Яна Шлябанська (співзасновниця та учасниця електроакустичного дуету «GUMA», в рамках роботи якого було створено музику до перформансів фестивалю «Простір танцю», «Zelyonkа Fest», «Артіль-мініфест»). Робота над музикою поєднується з напрямком сайт-специфік. Ми плануємо окремо з композиторкою записати звуки, які притаманні заводу, в якому буде відбуватися перформанс (“Київміськвторресурси”, вул. Євгена Маланюка, 112) та використовувати їх в написанні музики.

Чому вас як театральну режисерку зацікавила доля станції переробки сміття «Київміськвторресурси»? Чи це більше ваш громадський біль?

А.В. Це абсолютно органічний процес. Бо для мене важлива наявність місії в мистецтві. І коли ми почули про їх проблеми, то саме в той момент збагнули, що ми маємо втілити цей проєкт, хоча тоді це був лише етап задуму. Це, напевно, дало можливість подолати цей шлях, бо ми думали про важливість цієї теми для суспільства. В основі проєкту лежать ідеї гуманізму, які справді керують процесом створення перформансу. Думаю, саме тому його і підтримали експерти Українського культурного фонду, адже без фінансової підтримки проєкт було б важко реалізувати. 

Чи долучаться працівники заводу до перформансу?

М.К. Станція "Київміськвторресурси" передусім надає нам простір для творчої діяльності. А також працівники та керівництво заводу беруть активну участь у створенні перформансу. Керівник виробництва допомагає нам в оформленні сценічного простору та у вирішенні технічних питань, а також весь інший персонал активно включаються та готові допомагати, а головне, охоче діляться інформацією щодо сортування, переробки, історії заводу та музею, що діє на території "Київміськвторресурси". Це допомагає заглибитися та набагато краще пізнати тему, яку ми досліджуємо. 

Зі свого боку, ми робимо все можливе, щоб привернути увагу до проблем заводу. Адже ще з 2016 року, основна станція в Києві, яка займається переробкою твердих промислових та побутових відходів, веде боротьбу із київськими забудовниками, відстоюючи свою територію.

А ще там є фантастичний музей, який вже охрестили як “Музей непотрібних речей”. Хоча непотрібними їх назвати важко. Адже там зібрано унікальні старовинні речі: музичні інструменти, праски, швейні старі машинки зінгери, навіть ціла колекція живопису. Просто колись хтось вирішив, що ці старі речі йому вже непотрібні і приніс їх фактично на смітник. За ініціативи керівництва ці речі були збережені і сьогодні можна їх побачити.  

Отже, коли саме чекати прем'єру перформансу?

А.В. Ми зовсім скоро оголосимо дату прем'єри. Утім, можемо сміливо сказати, що  2 покази у рамках грантового проєкту заплановано на 14 та 21 березня. До нас також долучилася у якості інформаційного партнера формація OpenTheatre, яка буде транслювати виставу, завдяки чому до перегляду зможуть долучитися не лише кияни, а й зацікавлені екосвідомі люди з інших міст. На жаль, ми не зможемо за два покази задовольнити велику кількість охочих відвідати перформанс на станції переробки сміття оффлайн. Утім, ми плануємо продовжувати, і це будуть не останні покази.


Автори: Даша Кашперська і Марія Шишкевич


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в н...

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі...

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз...