Єдиний в Україні англомовний театр ProEnglish Theatre презентував своїм глядачам новий погляд на Отелло Шекспіра. Режисер та головний натхненник театру Алекс Боровенський поставив виставу “Forgetting Othello”, звісно, мовою. оригіналу за текстом Вільяма Шекспіра та документальними монологами біженців країн Африки та Близького Сходу у наш час.
Режисер Алекс Боровенський спеціально для ProТеатр розповів pro головні ідеї сценічного переосмислення "Отелло".
У чому полягає “ефект Отелло” в інверсії класичного твору в рамках вистави “Forgetting Othello”?
- В класичній версії вистави головний герой - Отелло страждав від патологічних ревнощів, які доходили у нього до манії, він вбачав причину для ревнощів практично в усьому, а якщо цієї причини не було - його уява породжувала причину. В нашій інтерпретації такою манією стає відсутність головного героя. Практично усім героям здається - от повернеться Отелло і все стане на свої місця, все налагодиться. Доходить до того, що генеральский мундир Отелло вони сприймають за символ влади і вирішення питань. Хто володіє мундиром, той і міні ”отелло”, той і головний. Тут показано потяг людей до нормальності та до “сильної руки”, яка би усе вирішила за них.
Гендерна проблема прослідковується не в одному творі Шекспіра, одначе для його часу це було нормою. Якою на ваш погляд є проблема жінки в тексті “Отелло” для сучасності?
- У виставі “Forgetting Othello” показаний світ старої патріархальної Європи, де проблема гендерної нерівності, зловживання гендером, а подекуди і відвертої аб’юзивності - є нормою і в наш час. Питання того, що жінка має статус лише, коли вона знаходиться поруч із чоловіком, стереотипи стосовно того, що жінка потребує чоловіка-захисника. Традиційно жорстока конвенція, що жінка, яка втратила захисника, стає повністю беззахисною і може бути використана усіма чоловіками племені. І таке плем’я може бути знайдене в будь-якій країні в будь-який час. Момент, коли жінка має голос і озвучує свої бажання, проблеми та переконання. Не випадково практично усі монологи в “Forgetting Othello” (а вони взяті з реальних інтерв’ю біженців з країн Африки та Близького Сходу) - віддані жіночим персонажам.
У вашій виставі немає лідера – немає Отелло. Які наслідки це має для суспільства?- У нашій виставі відсутність лідера - Отелло - призводить до трагічних наслідків. Його оточення не змогло пристосуватися до відсутності “того, хто вирішує”, не змогло випрацювати нові правила гри. Вони відмовляються робити вчинки, брати на себе зобов’язання та відповідальність. Єдині вчинки, які вони здатні робити без Отелло - вони здатні робити лише разом. І це вчинки агресії, насилля та деструкції.
Умовний фільтраційний табір, що з’являється у виставі - це суто символ сучасної проблеми біженців чи глобальних причин та наслідків алієнації, експлуатації тощо?
- Для нас було важливо через класичний текст говорити про проблеми сьогодення. І якщо в класичній історії Отелло стає авторитарним лідером на Кіпрі, “генералом із владою”, після того, як він розбив та потопив турецький флот, то в “Forgetting Othello” генерал рятувальної служби Отелло тоне, намагаючись врятувати декілька човнів з біженцями. Сам фільтраційний табір на березі умовної Іспанії вже дає підґрунтя для зловживань владою, оскільки тут вирішують - чи візьмуть тебе до Європи, чи відправлять назад, через усе море в твою країну, розбурхану громадянською війною. Не випадково усі чоловічі ролі у виставі - це офіцери рятувальної служби, а усі жінки - біженки, які перебувають у цьому таборі.
І, звичайно, вистава і про це також, про те, що коли до людських стосунків додається поняття “статусу”, вони перестають бути такими. Про відчуття алієнації за умови розриву з батьківщиною і перебування в новому середовищі. Про того внутрішнього біженця, який живе в кожному з нас.
Матеріал підготувала: Даша Кашперська
Коментарі
Дописати коментар