Перейти до основного вмісту

Pro виставу “Forgetting Othello” разом з Алексом Боровенським | ProEnglish Theatre

 Єдиний в Україні англомовний театр ProEnglish Theatre презентував своїм глядачам новий погляд на Отелло Шекспіра. Режисер та головний натхненник театру Алекс Боровенський поставив виставу “Forgetting Othello”, звісно, мовою. оригіналу за текстом Вільяма Шекспіра та документальними монологами біженців країн Африки та Близького Сходу у наш час. 

Режисер Алекс Боровенський спеціально для ProТеатр розповів pro головні ідеї сценічного переосмислення "Отелло".

У чому полягає “ефект Отелло” в інверсії класичного твору в рамках вистави “Forgetting Othello”?

- В класичній версії вистави головний герой - Отелло страждав від патологічних ревнощів, які доходили у нього до манії, він вбачав причину для ревнощів практично в усьому, а якщо цієї причини не було - його уява породжувала причину. В нашій інтерпретації такою манією стає відсутність головного героя. Практично усім героям здається - от повернеться Отелло і все стане на свої місця, все налагодиться. Доходить до того, що генеральский мундир Отелло вони сприймають за символ влади і вирішення питань. Хто володіє мундиром, той і міні ”отелло”, той і головний. Тут показано потяг людей до нормальності та до “сильної руки”, яка би усе вирішила за них. 

Гендерна проблема прослідковується не в одному творі Шекспіра, одначе для його часу це було нормою. Якою на ваш погляд є проблема жінки в тексті “Отелло” для сучасності?

- У виставі “Forgetting Othello” показаний світ старої патріархальної Європи, де проблема гендерної нерівності, зловживання гендером, а подекуди і відвертої аб’юзивності - є нормою і в наш час. Питання того, що жінка має статус лише, коли вона знаходиться поруч із чоловіком, стереотипи стосовно того, що жінка потребує чоловіка-захисника. Традиційно жорстока конвенція, що жінка, яка втратила захисника, стає повністю беззахисною і може бути використана усіма чоловіками племені. І таке плем’я може бути знайдене в будь-якій країні в будь-який час. Момент, коли жінка має голос і озвучує свої бажання, проблеми та переконання. Не випадково практично усі монологи в “Forgetting Othello” (а вони взяті з реальних інтерв’ю біженців з країн Африки та Близького Сходу) - віддані жіночим персонажам.

У вашій виставі немає лідера – немає Отелло. Які наслідки це має для суспільства?

- У нашій виставі відсутність лідера - Отелло - призводить до трагічних наслідків. Його оточення не змогло пристосуватися до відсутності “того, хто вирішує”, не змогло випрацювати нові правила гри. Вони відмовляються робити вчинки, брати на себе зобов’язання та відповідальність. Єдині вчинки, які вони здатні робити без Отелло - вони здатні робити лише разом. І це вчинки агресії, насилля та деструкції.

Умовний фільтраційний табір, що з’являється у виставі - це суто символ сучасної проблеми біженців чи глобальних причин та наслідків алієнації, експлуатації тощо? 

- Для нас було важливо через класичний текст говорити про проблеми сьогодення. І якщо в класичній історії Отелло стає авторитарним лідером на Кіпрі, “генералом із владою”, після того, як він розбив та потопив турецький флот, то в “Forgetting Othello” генерал рятувальної служби Отелло тоне, намагаючись врятувати декілька човнів з біженцями. Сам фільтраційний табір на березі умовної Іспанії вже дає підґрунтя для зловживань владою, оскільки тут вирішують - чи візьмуть тебе до Європи, чи відправлять назад, через усе море в твою країну, розбурхану громадянською війною. Не випадково усі чоловічі ролі у виставі - це офіцери рятувальної служби, а усі жінки - біженки, які перебувають у цьому таборі. 

І, звичайно, вистава і про це також, про те, що коли до людських стосунків додається поняття “статусу”, вони перестають бути такими. Про відчуття алієнації за умови розриву з батьківщиною і перебування в новому середовищі. Про того внутрішнього біженця, який живе в кожному з нас.

Матеріал підготувала: Даша Кашперська

Фото: прес-служба театру

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз