Карантин став неабияким випробуванням для культурної індустрії. І поки
лікарі вдень і вночі рятують життя від COVID-19, культурну сферу від недуги
пандемії не рятує ніхто. Креативні заходи ніколи не давали
мегаприбутків, а зараз в умовах
жорстких обмежень куратори вимушено стають заручниками кредитів. Музичний і театральний бізнес перебуває на межі катастрофи. Навіть знаменитий
Ендрю Ллойд Веббер працює волонтером на тестуванні вакцини від «ковіду», бо
йому просто немає чим займатись.
Якщо в західних країнах правила організації масових
заходів встановили заздалегідь з огляду на майбутнє, то в Україні, залежно від
«фарбування» карантинних зон все змінюється декілька разів на тиждень. До
прикладу 14 вересня Київ було переведено до помаранчевої зони, яка регламентує
проведення масових заходів кількістю не більше 200 людей. Однак вже згодом на цьому ж
тижні правило було переглянуто і дозволено проводити заходи із наповненістю
зали у 50%.
У Німеччині ще навесні уряд скасував
податки для культурного бізнесу і виділив гранти креативним індустріям у розмірі
8 тисяч євро, а заповненість відвідувачами і досі лишається в межах правил – 50 людей
на вулиці і 25 осіб у приміщенні. Мер Лос-Анджелесу зазначив, що масові заходи забороняються до кінця
2021 року.
А що в театральній галузі України? Якщо національні чи
муніципальні театри отримують дотації з місцевого або державного бюджету, то
незалежним театрам лишається сподіватись тільки на диво, адже фонд держмайна не
дав жодних податкових канікул, а приватні орендодавці також не дарують ніяких послаблень. І поки літаки 4-годинного льоту і потяги нічного слідування
курсують Україною та за кордон із 100% заповненістю, театри мусять щоденно
шукати можливості, нові формати та локації для ведення діяльності, беручи до
уваги всі правила.
Одні незалежні театри вже відкрито оголошують про
те, що вони за крок до зникнення, а інші вже
оголосили про припинення діяльності. Зокрема очільниця Дикого Театру Ярослава Кравченко зазначає,
що наразі театр має 100 тисяч гривень боргу, і у зв’язку з новими обмеженнями вони
навіть не знають, коли зможуть почати їх покривати. PostPlayТеатр заявив,
що прем’єра “Що таке
єврейська музика” – остання у
просторі театру на Нижньоюрківській (у закинутому цеху).
І поки Міністерство культури навіть не збирає
круглого столу для погодження стратегії кризового реагування в креативній
індустрії на час пандемії, а Олександр Ткаченко від початку своєї каденції тримає в таємниці
своє бачення розвитку та реформи українського театрального простору, незалежні
театри щоразу грають вистави, як в останнє, і читаючи мантру "to be or not to be", очікують на мить, коли перестануть бути
прозорими для державників.
Коментарі
Дописати коментар