З життя пішов видатний фотограф Віктор Марущенко: живій миті дарував вічність

28 вересня пішов з життя український фотограф Віктор Марущенко. Йому було 74 роки. На початку вересня стало відомо, що фотограф потребує тривалого лікування, та у зв’язку з цим артспільнота почала збір коштів. 9 вересня в галереї The Naked Room відкрили останню виставку Марущенка — «Архів», де представили роботи, створені у 1970-90-х рр.

Віктор Марущенко — фотограф, учасник понад 60 персональних і групових фотовиставок у Швейцарії, Німеччині, Франції, США, Канаді, Бразилії, Чилі, Словаччині та Україні. Був учасником 49-ї Венеційської бієнале у 2001 році, де представив проєкт «Чорнобиль», та бієнале в Сан-Паулу в 2004. Фотографії Марущенка знаходяться в колекціях музеїв, галерей і приватних колекціях. У 2004 році Віктор Марущенко також заснував власну школу фотографії та займався викладацькою діяльністю.

Одна із відомих серій його фото "Україна після Чорнобиля" була створена у 1986 році.

Особливе місце в доробку майстра займають театральні фото. Митці, вистави на фотографіях Марущенка носили особливу енергетику, бо фотографував він лише тих, кого дійсно любив і ті вистави, які сам обирав. Ось як він писав про театральну частину свого серця:

«Мої стосунки з театром розпочалися 1976 року – саме тоді я познайомився з Данилом Лідером. Наша спільна робота тривала впродовж кількох років (я робив фотографії для книг про нього), і цього мені виявилось дость, щоб закохатись в театр…Я ніколи не входив до штату театру, але довгий час він був для мене другою домівкою. Це той рідкісний випадок, коли робота, хобі, захоплення і любов злились в одне ціле.»

Коли у 1978 році до Театру Франка прийшли Сергій Данченко та Богдан Ступка, розпочався довгий і результативний період співпраці режисера Данченка з Лідером. Саме тоді, майже щоденно Марущенко фотографував в театрі. Оскільки на відміну від кіно, театр лишається лише в пам’яті людей, а вистави неможливо зберегти для нащадків, фотографії Марущенка стають позачасовим порталом у це мінливе мистецтво, адже зберігають живий пульс того часу. На його фотографіях можна знайти репетиції, лаштунки, акторів та режисерів.

Саме ці фотографії увійшли до фотоальбому «Франківці. Миттєвості», який було видано в рамках 100-річного ювілею Театру Франка у 2019 році.

Віктор Марущенко писав про це фото так: «Не выбрасывайте нерезкие кадры! Этому фото более 20-ти лет. Кто-то взял у меня камеру из рук и щелкнул. А я этот негатив не выбросил, хотя руки всегда чешутся выбросить технический брак. Слева направо: Виктор Марущенко, гл. режиссёр Национальной Оперы Ирина Молостова и Богдан Ступка. Прошли годы. Уже давно нет с нами Ирины Александровны, ушёл Богдан Ступка. А память в виде изображения осталась. Поэтому, друзья, не выбрасывайте нерезкие кадры.»

А це фото описував так: «Два столпа украинского искусства, актёр и режиссёр Григорий Гладий (живёт в Монреале) и художник, сценограф Даниил Лидер. Киев (умер в 2003 г.). 1994 год.»

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Докладніше

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Докладніше

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз

Докладніше

ProТеатр

Шукати в цьому блозі