Квест-реальність сучасного театру

Театр "Актор" представив глядачам гейміфіковану ітерактивну онлайн-виставу "Містер Баттерфляй" у Zoom, підготовка якої супроводжувалась неабияким медійним скандалом, про який ми не можемо не згадати. Він розгорнувся навколо оприлюднення однією київською акторкою приватного діалогу продюсера Слави Жили з іншою акторкою, в якій йшлося про пропозицію "непристойної" ролі в новій виставі. Цей інфопривід породив велику онлан-дискусію, скажімо під кодовою назвою "18+", про насилля в театрі, про коректність та етичність тих чи інших пропозицій, які роблять роботодавці/режисери акторам у рамках їх роботи в театрі. Зокрема йшлось і про об'єктивізацію жіночого тіла, сексизм та харасмент. На полі дискусії зіткнулись два табори: прибічники тих, хто вважав оприлюднений діалог прямим доказом наявності вищеперерахованих проблем в українському культурному просторі та й загалом у соціумі, та тих, хто не вбачав в оприлюдненому (хоч і не коректному) тексті підґрунтя для подібних звинувачень. Варто зазначити, що ці два табори однозначно об'єднувало одне – для всіх очевидним є те, що будь-які форми насилля, недопустимі як для усілякого роду відносин, так і для здорового суспільства в цілому. У цьому контексті питання етичності оприлюднення приватної переписки, коректності висловлювань, презумпції невинуватості, булінгу чи насилля на різних рівнях людських взаємостосунків можна ще довго досліджувати в дискусіях, однак сьогодні ми говоримо про інше – а саме про продукт, який постав на тлі відсутності загального взаєморозуміння.

"Містер Баттерфляй" – це маркер нової театральної та й загалом загальнолюдської реальності. Робочі й особисті стосунки зараз протікають у скайпах, фейсбуках, тіктоках і зумах, створюючи копію копій нашої реальності. Можливо дещо складно збагнути, що таке копія копії, одначе про це свого часу говорив ще Платон. Він розглядав таке явище, як удавана дійсність, в якій кожен об'єкт – це такий собі симулякр, який копіює те, що вже було створено. Так увесь світ вже живе від початку пандемії, симулюючи звичайну свою буденність: заміняючи подорожі прогулянками по Google maps, походи в ресторани – замовленою їжею та імітацією обстановки в себе на кухні, власні офіси – облаштованими під кабінети балконами. Оскільки театр сам собою – відтворення реальності, то живий театр онлайн – це віддзеркалення першого. Вистава театру "Актор" – це театральна квест-кімната, де збираються актори та сотня геть не знайомих між собою людей-глядачів, які так чи інакше взаємодіють одне з одним у запропонованих обставинах. А обставини такі: четверо претендентів на високооплачувану посаду (Олена Олейникова, Микита Слободенюк, Петро Зузяк, Владислав Дмитрук) зустрічаються в рамках однієї Zoom-конференції-співбесіди разом з таємничим Модератором, роль якого виконує Олексій Вертинський, котрий вкидає провокацію: "Один з вас підсадна качка", – тобто несправжній претендент на посаду. Глядачі були попереджені про те, що рендомно буде обрано деяких з них для виконання особливих завдань. Звісно, це ще одна пастка утвореної реальності вистави, яка змушувала глядачів перебувати в напрузі, чекаючи на таємниче повідомлення із завданням. Проте згодом не важко було збагнути, що й завдання (які переважно були crazy) виконують теж попередньо залучені актори. Саме через ці завдання і здійнявся скандал у процесі створення вистави, адже йшлось зокрема й про оголення на камеру. Кидаю спойлер, щоб ніхто не хвилювався, – тему жіночих принад було розкрито. Проте Слава Жила не був би собою, якби не скористався, як успішний продюсер, з несприятливої атмосфери піар-акції, обернувши її на користь ідейної цілісності гейм-вистави. Час від часу після виконання божевільних завдань, глядачам давалась можливість онлайн відповісти на різні запитання: Чи вважаєте ви побачене об'єктивізацією жіночого тіла? Чи вважаєте ви побачене домашнім насиллям? …жорстоким поводженням з тваринами? тощо. Найцікавішим відкриттям стали результати опитування. Зокрема на перше питання вагома більшість після епізоду з оголенням грудей відповіла "ні" (варто зазначити, що переважна більшість глядачів, як завжди, були жінки). І тут вже можна вдаватись до аналізу цих результатів окремо.

"Містер Баттерфляй" – це вистава, яка підняла питання глобальної підміни понять, брехні, зачепила проблеми сексизму, шеймінгу, гомофобії, а також психологічних пасток, в яких людина – лише піддослідний кролик, реакції якого на усілякі подразники досліджують сильні світу цього. У кінематографі ми не одноразово знаходили стрічки, в основі, яких подібні сюжети, що породжують трилер вибору, наприклад фільм "Що б ви зробили?" Девіда Гай Леві або, чого тільки варта серія фільмів хоррорів "Пила" Джеймса Вана зі знаменитим клоуном-модератором. Так, Олексій Вертинський не такий жахаючий, і сам сюжет не сповнений кривавими сценами, проте так само не позбавлений інтриги, детективного та маніпулятивно-ігрового начала. Техніка так званого веб-театру звісно ще глибинно не досліджена ані акторами/режисерами, ані глядачами, вона не схожа ні на що, і до неї ще слід звикати, підбираючи ключі взаєморозуміння. Адже, будемо відвертими, проблема не тільки в принципах роботи на веб-камеру, режисерського моделювання онлайн-дії, але й банальної якості інтернет-зв'язку. Але сподіваємось, у цьому згодом нам допоможе Ілон Маск та його 5G, адже головне вже зроблено – театр "Актор" представив успішний кейс зі створення нової театральної реальності, в якому використовуються SMM-інструменти соціальних мереж. І хоч живий безпосередній обмін енергіями між актором та глядачем у переповненій залі ніщо не замінить, театральна аналогія гри "The Sims" засобами сучасних технологій багатьом прийдеться до смаку для тамування глядацького голоду.

Рецензія: Даша Кашперська