Оксана Батько-Нищук: «Я не граю в театрі на сцені – я там живу. В кожному образі»

Тендітна постать дивиться на мене,

з далеких, невідомих літ…

Я вас впізнала!

Ви є Мельпомена…

О, Господи, куди тебе подіть?

Приходьте ближче і подайте руку –

І я покірно вам подам свою…Не жаль…

Підемо разом і розвієм тугу,

На мить забудемо про горе і печаль.

                            О.Батько-Нищук

Його величність Театр…Тут оживають герої багатьох творів,  відбувається магія катарсису душі, лунають аплодисменти справжнім акторам і творцям сценічного дива, а ще тут живе любов глядачів до тих, хто навічно залишився вірним Його величності Театру.

Цього року святкує свій столітній ювілей Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – улюблений театр багатьох киян та гостей столиці, український за духом, гостинний до глядачів, зі своїм неповторним репертуаром. І саме у цей ювілейний рік хотілося б згадати про тих акторів цієї сцени, які живуть і житимуть у серцях глядачів.

Оксана Батько-Нищук...

Талановита, тендітна і скромна, витончена українська красуня родом із Коломиї… Вона могла б стати чудовим філологом, бо мала потяг до мов, або художницею, бо мала хист до малювання, або професійною танцівницею, бо займалася танцями і блискуче виступала у складі відомого ансамблю «Покуття» (керівник – заслужений працівник культури Дана Демків), але Оксана полюбила Театр, а Театр обрав її, ставши життям і долею.

Ще навчаючись на третьому курсі Київського національного університету театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, Оксанка Батько отримала щасливий квиток – запрошення на роль Мавки у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Її Мавка   полонила глядачів справжністю і ніжністю, витонченістю почуттів і душевним благородством, а для самої актриси робота стала щасливою, завдяки  якій у 1993 році О.Батько-Нищук була прийнята до трупи столичного Театру Франка.

 Завжди усміхнена, відкрита до світу, щира і добра до людей, Оксана несла незвичайне світло, якусь дитинну чистоту. Її душа була надзвичайно відкритою і вразливою, вона боляче реагувала на несправедливість і жорстокість цього світу. Оксана була дуже природньою і схожою зі своїми одухотвореними героїнями – любила навіки, страждала по-справжньому, вболівала і переживала щиро й нелукаво.

Кожна роль Оксани Батько-Нищук – емоційна, надривна, саможертовна і дуже драматична. Оживають у пам’яті пережиті нею ролі:  шляхетна інтелігентна красуня Ірина із «Трьох сестер» А.Чехова; пристрасна, яскрава Дездемона із трагедії Шекспіра  «Отело»; натхненна, закохана улюблениця Д’Артаньяна у виставі-мюзіклі «Ах, мушкетери, мушкетери»; самотня, зневірена дівчина («Та,що сама»), що намагається скрасити будні та відчай  останніх років життя Тараса Шевченка у драмі «Божестенна самотність» О.Денисенка; запальна і спокуслива Туркиня у п’єсі О.Кобилянської «У неділю вранці зілля копала».

Найбільш яскраво вимальовуються у пам’яті ролі Оксани Батько-Нищук, які вона зіграла в парі з усенародним улюбленцем, народним артистом України Богданом Ступкою – тендітної батькової донечки Хави із «Тев’є-Тевеля» за Шолом-Алйхемом; екстравагантної Джесіки з п’єси Т.Джонсона «Істерія»; чистої, благородної, щирої, сміливої та відданої батькові Корделії у п’єсі «Король Лір» Шекспіра.

         О.Батько-Нищук дивувала глядачів своєю природністю, щирістю, красою та філігранністю образів, а ще вражали вокальні партії її героїнь, адже мала актриса прекрасний вокальний дар. 

 Пригадується прем’єра вистави «На полі крові», де Оксана Батько-Нищук грала Одержиму – Міріам. Маленька і тендітна, у чорному платтячку, вона пробуджувала в серцях глядачів цілу гаму емоцій – від ненависті до любові, від розчарування, зневіри до впевненості, від слабкості духу до сили характеру й жаги до життя. Вражали глибокий психологізм і філософічність образу Міріам. Яка потужна і надривна роль, грати Жінку, одержиму духом, яка готова віддати душу в ім’я спасіння Месії, яка готова захистити своєю любов’ю Месію від байдужості людської підступності, в душі якої рана і страждання  «О, я вірю в тебе, сине Божий, та я не вірю в себе…»

  Оксана Батько-Нищук завжди наголошувала: «Я не граю в театрі на сцені – я там живу. В кожному образі».

По-доброму згадують про Оксану Батько-Нищук її рідні актори-франківці.

Олексій Богданович, народний артист України: «У Оксани Батько-Нищук був потужний темперамент – і акторський, і жіночий… Оксанка була неповторною партнеркою на сцені. Вона не вміла грати у пів голоса, у пів сили, грала на розрив аорти, віддаючи серце і душу кожного разу перед глядачами і на репетиціях. Тендітна і водночас сильна, неймовірно талановита, вразлива і тонка натура…»

Олег Стальчук, народний артист України: «Оксана любила всіх і все – це її риса. Вона за все вибачалась. Вона жила так, аби не зашкодити комусь, не приведи Господи. Надзвичайно тонка і щемлива натура».

Наталя Сумська, народна артистка України: «Оксанка – самовіддана театру до нестями, вірна, дисциплінована, чуйна і, звичайно, дуже ранима…»

Тарас Жирко, театральний режисер, народний артист України: «Тендітна, мов невагома павутинка, що пролітає навскоси у кадрі життя. Нестримна, як дика кішка, як нечутний дзвін росинок, у яких відбивається і заломлюється цілий всесвіт. Нестримна на розрив аорти…Вона – як сама натура…Справжня, без умовностей і пошлого вдавання. Вона, як життя, що переходить від тліну до вічності, що перетікає від одного втілення до іншого. Вона мерехтить своїми усмішками, своїми піснями, своїм зойком і своїм золотим сміхом, який вона розсипала межи нас, а біль залишила собі…Як дивний скарб серед земних марнот…»

Оксана Батько-Нищук  була заслуженою артисткою України (2010 р.), вона мала унікальний талант і скарб душі, який у сучасному нашому світі у великому дефіциті.

 «Незримий скарб душі» – таку назву має документальний фільм, що розкриває суть людської та творчої натури актриси Оксани Батько-Нищук, створений за ініціативи її чоловіка – народного артиста України Євгена Нищука.

Скільки ще цікавих ролей могла б ще зіграти неповторна актриса Оксана Батько-Нищук на сцені Театру Франка.  Як мріяла вона зіграти Анну у драмі І.Франка «Украдене щастя»…

 І по сьогодні очі цієї красуні досі сняться її шанувальникам, а образи Мавки, Міріам, Карделії вічно житимуть у наших серцях…

Ні! Не вмирає Мавка! Не вми-ра-є!

Зорить її окрилена душа…
Вона так само мріє і кохає
Й чекає на прозріння Лукаша…
Дощить… То тихо плаче Мавка:
- О, не журись за тіло, не журись!
І ніжним співом, музикою серця,
Коханням незрадливим відродись… 

Ірина Головай, вдячна глядачка