Перейти до основного вмісту

Оксана Батько-Нищук: «Я не граю в театрі на сцені – я там живу. В кожному образі»


Тендітна постать дивиться на мене,
з далеких, невідомих літ…
Я вас впізнала!
Ви є Мельпомена…
О, Господи, куди тебе подіть?

Приходьте ближче і подайте руку –
І я покірно вам подам свою…Не жаль…
Підемо разом і розвієм тугу,
На мить забудемо про горе і печаль.
                            О.Батько-Нищук
Його величність Театр…Тут оживають герої багатьох творів,  відбувається магія катарсису душі, лунають аплодисменти справжнім акторам і творцям сценічного дива, а ще тут живе любов глядачів до тих, хто навічно залишився вірним Його величності Театру.
Цього року святкує свій столітній ювілей Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка – улюблений театр багатьох киян та гостей столиці, український за духом, гостинний до глядачів, зі своїм неповторним репертуаром. І саме у цей ювілейний рік хотілося б згадати про тих акторів цієї сцени, які живуть і житимуть у серцях глядачів.
Оксана Батько-Нищук...
Талановита, тендітна і скромна, витончена українська красуня родом із Коломиї… Вона могла б стати чудовим філологом, бо мала потяг до мов, або художницею, бо мала хист до малювання, або професійною танцівницею, бо займалася танцями і блискуче виступала у складі відомого ансамблю «Покуття» (керівник – заслужений працівник культури Дана Демків), але Оксана полюбила Театр, а Театр обрав її, ставши життям і долею.
Ще навчаючись на третьому курсі Київського національного університету театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, Оксанка Батько отримала щасливий квиток – запрошення на роль Мавки у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Її Мавка   полонила глядачів справжністю і ніжністю, витонченістю почуттів і душевним благородством, а для самої актриси робота стала щасливою, завдяки  якій у 1993 році О.Батько-Нищук була прийнята до трупи столичного Театру Франка.
 Завжди усміхнена, відкрита до світу, щира і добра до людей, Оксана несла незвичайне світло, якусь дитинну чистоту. Її душа була надзвичайно відкритою і вразливою, вона боляче реагувала на несправедливість і жорстокість цього світу. Оксана була дуже природньою і схожою зі своїми одухотвореними героїнями – любила навіки, страждала по-справжньому, вболівала і переживала щиро й нелукаво.
Кожна роль Оксани Батько-Нищук – емоційна, надривна, саможертовна і дуже драматична. Оживають у пам’яті пережиті нею ролі:  шляхетна інтелігентна красуня Ірина із «Трьох сестер» А.Чехова; пристрасна, яскрава Дездемона із трагедії Шекспіра  «Отело»; натхненна, закохана улюблениця Д’Артаньяна у виставі-мюзіклі «Ах, мушкетери, мушкетери»; самотня, зневірена дівчина («Та,що сама»), що намагається скрасити будні та відчай  останніх років життя Тараса Шевченка у драмі «Божестенна самотність» О.Денисенка; запальна і спокуслива Туркиня у п’єсі О.Кобилянської «У неділю вранці зілля копала».
Найбільш яскраво вимальовуються у пам’яті ролі Оксани Батько-Нищук, які вона зіграла в парі з усенародним улюбленцем, народним артистом України Богданом Ступкою – тендітної батькової донечки Хави із «Тев’є-Тевеля» за Шолом-Алйхемом; екстравагантної Джесіки з п’єси Т.Джонсона «Істерія»; чистої, благородної, щирої, сміливої та відданої батькові Корделії у п’єсі «Король Лір» Шекспіра.
         О.Батько-Нищук дивувала глядачів своєю природністю, щирістю, красою та філігранністю образів, а ще вражали вокальні партії її героїнь, адже мала актриса прекрасний вокальний дар. 
 Пригадується прем’єра вистави «На полі крові», де Оксана Батько-Нищук грала Одержиму – Міріам. Маленька і тендітна, у чорному платтячку, вона пробуджувала в серцях глядачів цілу гаму емоцій – від ненависті до любові, від розчарування, зневіри до впевненості, від слабкості духу до сили характеру й жаги до життя. Вражали глибокий психологізм і філософічність образу Міріам. Яка потужна і надривна роль, грати Жінку, одержиму духом, яка готова віддати душу в ім’я спасіння Месії, яка готова захистити своєю любов’ю Месію від байдужості людської підступності, в душі якої рана і страждання  «О, я вірю в тебе, сине Божий, та я не вірю в себе…»
  Оксана Батько-Нищук завжди наголошувала: «Я не граю в театрі на сцені – я там живу. В кожному образі».
По-доброму згадують про Оксану Батько-Нищук її рідні актори-франківці.
Олексій Богданович, народний артист України: «У Оксани Батько-Нищук був потужний темперамент – і акторський, і жіночий… Оксанка була неповторною партнеркою на сцені. Вона не вміла грати у пів голоса, у пів сили, грала на розрив аорти, віддаючи серце і душу кожного разу перед глядачами і на репетиціях. Тендітна і водночас сильна, неймовірно талановита, вразлива і тонка натура…»
Олег Стальчук, народний артист України: «Оксана любила всіх і все – це її риса. Вона за все вибачалась. Вона жила так, аби не зашкодити комусь, не приведи Господи. Надзвичайно тонка і щемлива натура».
Наталя Сумська, народна артистка України: «Оксанка – самовіддана театру до нестями, вірна, дисциплінована, чуйна і, звичайно, дуже ранима…»
Тарас Жирко, театральний режисер, народний артист України: «Тендітна, мов невагома павутинка, що пролітає навскоси у кадрі життя. Нестримна, як дика кішка, як нечутний дзвін росинок, у яких відбивається і заломлюється цілий всесвіт. Нестримна на розрив аорти…Вона – як сама натура…Справжня, без умовностей і пошлого вдавання. Вона, як життя, що переходить від тліну до вічності, що перетікає від одного втілення до іншого. Вона мерехтить своїми усмішками, своїми піснями, своїм зойком і своїм золотим сміхом, який вона розсипала межи нас, а біль залишила собі…Як дивний скарб серед земних марнот…»
Оксана Батько-Нищук  була заслуженою артисткою України (2010 р.), вона мала унікальний талант і скарб душі, який у сучасному нашому світі у великому дефіциті.
 «Незримий скарб душі» – таку назву має документальний фільм, що розкриває суть людської та творчої натури актриси Оксани Батько-Нищук, створений за ініціативи її чоловіка – народного артиста України Євгена Нищука.
Скільки ще цікавих ролей могла б ще зіграти неповторна актриса Оксана Батько-Нищук на сцені Театру Франка.  Як мріяла вона зіграти Анну у драмі І.Франка «Украдене щастя»…
 І по сьогодні очі цієї красуні досі сняться її шанувальникам, а образи Мавки, Міріам, Карделії вічно житимуть у наших серцях…
Ні! Не вмирає Мавка! Не вми-ра-є!
Зорить її окрилена душа…
Вона так само мріє і кохає
Й чекає на прозріння Лукаша…
Дощить… То тихо плаче Мавка:
- О, не журись за тіло, не журись!
І ніжним співом, музикою серця,
Коханням незрадливим відродись…
 
Ірина Головай, вдячна глядачка 

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз