«Перефразовуючи Євангеліє я заявляю: «На початку був
рух». Тобто – танець. Бо ритм – один із великих феноменів фізики, все в танці
йде за своїм бездоганним ритмом. День і ніч, фази місяця, припливи, биття
людського серця... Все це відбувається відповідно до їхнього власного ритму.
Тіло танцівника, цей союз емоції та геометрії, стає художнім інструментом: воно
творить».
Сергій
Лифар «Маніфест хореографа»
Серж Лифар - український балетний
танцівник та хореограф родом з Києва, відомий як один із найвидатніших
танцівників XX століття. 2 квітня 2020 року відзначають 115 років від дня народження українського Ікара. І ось 10 фактів про нього:
1. Був
засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та
Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО.
2. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм
балету XX століття».
3. Загалом Лифар поставив у «Гранд-Опера» понад 200 балетних
вистав і за 26 років роботи в Опері Лифар виховав 11 зірок балету.
4. Україна, Київ до кінця життя лишилися
світлою мрією Лифаря. «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити
мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро», — говорив він.
5. Визначальною в його долі стала зустріч
із Броніславою Ніжинською, сестрою відомого на той час танцівника Вацлава
Ніжинського. Саме її київська балетна студія «Школа руху» і стала для
17-річного Сергія першим кроком до вершин слави.
6. Шарль де Голль - був віданним
шанувальником Лифаря
7. Світ балету був не єдиним захопленням
Лифаря. Він товаришував із багатьма художниками, серед яких були Пабло Пікассо,
Жан Кокто, Кассандр (Адольф Мурон), Марк Шагал, які оформили багато його
спектаклів. Свого часу Лифареві свою співпрацю пропонував Сальвадор Далі, проте
його сюрреалістичний проект декорацій та костюмів до знаменитого «Ікара» (з
милицями замість крил) було відхилено.
8. Коли, вручаючи орден Почесного легіону,
Шарль де Голль вкотре запропонував йому стати громадянином країни і звернувся
до нього: «Мосьє Лифар! Ви зробили для Франції стільки, скільки мало хто із
знаменитих французів. Чи не час вам стати французом і за паспортом?». Лифар
відповів: «Щиро вдячний, пане президенте, за вашу пропозицію. Але я ніколи не
був і не буду французом, бо я українець і батьківщина моя Україна».
9. Він так і залишився «персоною без громадянства» — не міг
зректися свого коріння, предків, землі, де він народився. Уже відлучений від
театру, він одного разу прийшов до Гранд-Опера у вишиванці, а потім поділився
найзаповітнішою мрією: «Мрію повернутися в Україну. Проте вдома мене, на жаль,
ніхто не знає, а у Франції — забули».
10. Звільнення з театру підштовхнуло Лифаря
професійно узятися за пензля. У 65 років у нього проявився неабиякий хист
художника. Власне, він малював і раніше: на театральних програмках, афішах,
записках — олівцем, помадою, гримом. У 1972–1975 роках виставки картин Лифаря
користувалися великою популярністю: Канни, Париж, Монте-Карло, Венеція.Він
залишив після себе понад сотні оригінальних картин та малюнків. Основний сюжет
— балет, рухи, драматургія танцю.
Коментарі
Дописати коментар