Перейти до основного вмісту

Мільйон причин любити життя



Щастя – це удача, запрограмована доля чи надзвичайно тяжка робота над собою від самого дитинства? А, можливо, це практично нездійсненне бажання зробити щасливим когось? Тамара Трунова, режисерка з надзвичайно тонким смаком у черговій своїй прем’єрі вистави "Усі найкращі речі" розповідає про мистецтво жити. І для цього вона вперше обирає особливу форму розмови з глядачем – моновиставу, що стає також новим досвідом сценічного існування й для виконавиці головної ролі – Олесі Жураківської.
В основі вистави лежить п’єса знаного в Європі сучасного англійського драматурга та режисера Дункана Макміллана “Every brilliant thing”. Характерною особливістю цієї п’єси є те, що її можна грати як від чоловічого «Я», так і від жіночого. Крім того, ця п’єса – це глина, в руках кожного режисера, який береться за її постановку.  П’єсу цілком можна адаптувати під світ тієї країни, час і, зрештою, ментальність, де її буде презентовано. Тож сюжет, динаміка, внутрішня смислова та енергетична наповненість залежить не тільки від першоджерела, а й, передусім, від адаптації тексту та акторської  імпровізаційної потенції.

Тамара Трунова адаптує текст таким чином, що, напевно, кожне покоління зможе віднайти в ній свої ностальгічні моменти, котрі пов’язані передусім з найкращими і найтеплішими згадками про наше дитинство, юність, молодість, про які нагадує чи то музика 80-х і 90-х, чи смак улюбленого морозива дитинства «Каштан», чи картинки з улюбленого  пластилінового мультфільму «Падав торішній сніг» тощо. Просторово малу сцену театру режисерка організовує в стильному мінімалізмі з двома головними акцентами: на екрані, що доповнює сприйняття динаміки вистави певними кіноелементами, а  також на якому демонструється постійний рух кола вінілової платівки; і з акцентом на групі підвішених ламп, люстр і світильників, на кожному з яких висить ярличок, як в магазині цінник. Однак на них вказана не ціна, а порядковий номер кроку до повноти життя.

Головний герой Олесі Жураківської (так-так, саме від чоловічого імені вирішено вести бій за життя в цій п’єсі) несвідомо, аби захистити свою дитячу психіку від усвідомлення того, що мама з якоїсь невідомої для нього причини вчинила спробу самогубства, вигадує чудовий спосіб підняти собі настрій – почати складати список найкращих у світі речей. І часто найкращі речі – це далеко не речі, а особливе світло тих підвішених лампочок. Саме цим світлом маленький хлопчик хоче порятувати маму від депресії, даючи їй читати всі свої найкращі речі. Насправді він вчиняє інтуїтивно, як професійний психолог дає можливість віднайти свої важливі психологічні зачіпки за це життя. Проте, на жаль, він ще не знає, що для кожного вони свої. Акторка проведе глядача головними періодами життя героя, а воно змінюватиметься приносячи то розчарування, то щастя. Так трансформуватиметься й список найкращих у світі речей, який починався як дитяча наївна спроба врятувати маму, а насправді став рятувальним жилетом для самого себе.

І попри те, що це перша моновистава Олесі Журківської, можна з легкістю стверджувати, що вона ніби створена для них, адже її акторська природа – це сама природа в широкому розумінні цього слова, що є одним з головних ключів до вирішення найважчого випробування формату моно. Жураківська веде свою оповідь, використовуючи формат стендапу й імпровізації. У цій виставі цілком стерта межа між актором й глядачем, адже він завдяки певному світловому рішенню, а також безпосередній рольовій інтерактивності стає безпосереднім учасником подієвої лінії вистави. Олеся Жураківська легко вирішує  як гендерні, вікові задачі без жодного форсування, так й  умови, які перед нею ставить глядач. Вистава в її руках щільна й динамічна, а акторська енергетика, що заповнює всю залу, пульсує суцільною любов’ю – любов’ю до життя. Безсумнівно, однією з найсильніших емоційних сцен вистави є розмова головного героя крізь роки з собачкою-шкарпеткою, як відчайдушне бажання вхопитись в останній момент відчаю за щось світле родом з дитинства.

Всі ми починаємось в дитинстві. Там нам закладають основи світобачення. Проте це не означає, що в цьому світі все відбувається за законами симетрії, і те, що було з нашими батьками, неодмінно має статися і з нами. Віднайти смак життя в найскрутніші моменти – найважча надзадача, і часом його складові доводиться шукати крихта за крихтою, складаючи пазл з мільйона деталей, як це робить головний герой п’єси. І цих частинок може й не мільйон, а набагато більше…

Творчий тандем Тамари Трунової та Олесі Жураківської створив пігулку від депресії, в якій можна віднайти і тонкий гумор, і сердечний щем, і певну філософію кардіоцентризму, який може врятувати життя. В Києві є одна моновистава за Ярославом Стельмахом, на яку вже який рік йде глядач за актором, і душею. Ризикну передбачити, що тепер в столиці з’явилась ще одна вистава, на яку глядач буде йти не один рік за акторкою і за душею, щоразу закохуючись в життя наново.   


        Рецензія: Даша Кашперська
Фото: Anastasiia Mantach

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в н...

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі...

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз...