Джордж Баланчін першим свого часу
трансформував канони сприйняття балетних постановок. Саме завдяки йому і трупі
New York City Ballet на світовій сцені народився неокласичний балет. І якщо
неокласична музика, яка постала, до прикладу, з творів Еріка Саті, сьогодні
увійшла в наше звичне повсякденне слухання, трансформувавшись у стиль classical crossover в композиціях Ludovico Einaudi чи
групи Secret Gаrden, то неокласичний балет ще досі викликає жвавий інтерес у
публіки, як щось доволі сучасне. Це певний стилістичний буфер для тих, хто
сьогодні лишається прибічником класичних форм, при тому тяжіє до сучасного
ритму, однак ще не готовий до модерної хореографічної стилістики, котра
сьогодні в Україні яскраво представлена завдяки Kyiv Modern-Ballet. Тому недарма саме солісту
Київської опери Артему Шошину, який водночас є провідним солістом трупи балету
Раду Поклітару, вдалось віднайти баланс у трактуванні одного з найпопулярніших
зимово-казкових балетів –"Лускунчика" П. Чайковського, що не викличе
обурень ні в балетоманів-ретроградів, ні у прибічників сучасної хореографії.
Родзинкою балету є виконавиця
партії маленької Клари Поліна Чепик, яка безсумнівно викликала емпатію в
молодших глядачів, професійно й артистично перевтілилась в казкову героїню і
нічим не поступилась своїм досвідченим партнерам, зокрема виконавцям партій
дорослої Клари і Лускунчика провідній солістці Київської опери Яні Губановій
та солісту Національної опери, заслуженому артисту Олексію Потьомкіну.
Динамічність картин досягається
завдяки чергуванню ліричних, комедійних та драматичних сцен. По-особливому
творці вистави підійшли до візуалізації передісторії про накладання чарів на
маленького хлопчика, що став Лускунчиком. Ганна Гарбуз створила естетичний
відеоряд в стилі німого кіно епохи такого собі «необароко».
Втім вся історія сприймається
світлою і наївною, тому важко ствердити, що постановник у своїх пошуках
розгадки сюжету Гофмана та музики Чайковського віднайшов той ключик емоційної
коди, що заклав композитор у свою кульмінаційну частину Па-де-де, коли в тему торжества
любові проривається труба, що віщує певну фатальну приреченість, яку можна трактувати
по-різному: зло все одно буде, з яким потрібно й надалі боротися поза казковим
сном; чи може тривога перед невизначеністю – лишиться Клара в солодкому
сні-омані або прокинеться, чи як казав видатний критик Борис Асаф’єв, що ця
історія взагалі про межу дитинства, коли воно на переломі, коли в душі вирують
хвилювання перед незвіданим почуттям юності. Але це вже одвічні пошуки всіх постановників,
які намагалися віднайти істинну модель ДНК музики Чайковського, відтак у
кожного вона була своєю, напевно буде й
надалі нерозгаданою загадкою. У Артема Шошина це ДНК складається однозначно з любові
та надії, і в тому світлі маленька Клара отямиться оді сну з мріями про майбутнє щастя.
Коментарі
Дописати коментар