Замкнув своє коло
черговий театральний сезон, а це значить, що пора підвести підсумки і
пригадати, якими яскравими подіями він відзначився.
СТАТУС
 |
| Франківський драмтеатр |
У цьому сезоні 3
українські театри отримали статус національного – це Івано-Франківський
драмтеатр, Молодий театр та Дніпропетровський муздрамтеатр.
Боротьба за статус національного закладу сьогодні часто
перетворюється виключно на боротьбу за фінансування,
оскільки такий статус передбачає зростання бюджету
театру. Проте варто згадати, що згідно з Положенням (указ
президента України від 16 червня 1995 року № 451/95, "статус національного
надається закладу (установі) України, який досяг найвищих показників у своїй
діяльності щодо використання інтелектуального потенціалу нації, реалізації ідеї
національного відродження і розвитку України, запровадження державної мови і є
провідним серед галузевої групи закладів (установ) гуманітарної сфери";
"Підставами
для надання закладу (установі) України статусу національного є:
загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності; розроблення і
практична реалізація ним найважливіших державних програм у гуманітарній сфері;
наявність у закладі визнаних на загальнодержавному або світовому рівні фахівців
та їх авторських шкіл чи фахівців з високим рівнем професійної кваліфікації та
великим досвідом практичної роботи…".
Тому зважаючи на
вищезазначене, можна зауважити, що в театральних колах питання статусів і звань
досі викликає неоднозначні відгуки. І це закономірно, оскільки вся «статусна»
історія давно пофарбована кольорами пережитків радянської системи, на заміну
якої так нічого й не було запропоновано Міністерством культури за всю історію
незалежної України. Якість, ясна річ,
має бути основною причиною надання закладам культури статусів, одначе боротьба
за бюджети та передвиборча стратегія влади часто розставляє свої пріоритети.
Тому лишається нам з вами аналізувати діяльність театрів відповідно до
зазначених пунктів Положення, робити свої висновки та очікувати на театральну
реформу.
КАДРИ
Театральний сезон
2018-2019 років позначився рядом сумних втрат. З життя пішли видатні майстри
сцени Сергій Романюк, Петро Бенюк, Валентина Зимня. Відхід Едуарда Митницького
поставив Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра перед
виборами, результати котрих стали безпрецедентними, адже перемогло двоє
претендентів на посаду директора-художнього керівника. За результатами цього конкурсу переможцями стали Стас
Жирков (колишній очільник театру Золоті
ворота) і Тамара Трунова
(режисер театру). Трунова зняла свою кандидатуру на
користь опонента. Таким чином Жирков очолив Театр на Лівому березі. Але
режисери оголосили, що працюватимуть над програмою театру разом. Тому Тамара Трунова наразі є головним режисером театру. Було
запущено відлік реформ в театрі, зокрема однією з основних став процес
ребрендингу, в ході якого був сформований слоган театру, змінено логотип,
розроблено мерч та запущено новий офіційний сайт. Крім того сезон театру
позначився низкою прем’єр, серед яких «Клас» Стаса Жиркова, як перша вистава
режисера на сцені цього театру, а також до його репертуару було перенесено його
виставу «Сталкери», що була колоборацією Молодого театру та Золотих воріт.
Репертуар також поповнила вистава Тамари Трунової «Погані дороги», що йшла на
Сцені 6. Також театр запускає проект до ювілею театру, а НСТДУ на базі театру
вже запустила Лабораторію драматургії. Очільники
театру обіцяють на тому не спинятись. Також трупу театру було
поповнено молодими артистами за результатами масштабного конкурсу. Однак варто зазначити, що з театру пішов один з яскравих
харизматів київського театрального середовища Михайло Кукуюк. Причини такого
рішення наразі не відомі, проте у виставах, які вже є в репертуарі театру,
актор буде грати і надалі. Найбільше питань викликає майбутня робота прими
театру Ади Роговцевої, оскільки на вересень в афіші театру немає жодної вистави
за її участі, а також відсутня усіляка інформація про актрису в розділі трупи
на сайті театру. В кулуарах останнім часом подейкували про неоднозначну
ситуацію навколо подальшої роботи актриси в цьому театрі.
Не менш важливою
подією стала перемога режисера Івана Уривського в конкурсі на посаду головного
режисера Одеського академічного українського
музично-драматичного театру ім. В. Василька, який вже
був відомий одеським глядачам за виставою «Тіні
забутих предків», і останні пару років є одним з
головних ньюзмейкерів українського театрального простору, але про нього ми ще
згадаємо сьогодні.
Французький
спеціаліст Жуль Одрі, котрий має успішний досвід роботи в кількох театрах
Парижа, пройшов конкурс на посаду
головного режисера Франківського драмтеатру. Одрі одразу заявив, що
першою його постановкою стане «Калігула», в основі якої – адаптація написаної
1938 року однойменної п’єси Альбера Камю.
ФЕСТИВАЛЬНЕ
Столичний театральний
світ вже багато років мав чи не єдину театральну щорічну премію «Київська
пектораль». Однак за останні роки премія стрімко почала втрачати авторитет не
тільки серед театральних діячів, але і серед глядачів, з моменту як певні
театри, що визначали вектори розвитку мельпомени в столиці, почали відмовлятися
брати участь в боротьбі за пектораль, вказуючи на заангажованість і навіть
корупційну складову присудження нагороди.
Цьогорічне
вручення пекторалі не пройшло без яскравих
ляпів. Серед них було раптове потрапляння нових вистав, раніше не заявлених, до
списку претендентів на премію вже після кінця прийому заявок. А також на
здивування всіх, хто слідкував за врученням премії, пектораль отримав кожен
перший в списку претендент у своїй категорії. Це відбувається вже не вперше,
так що наступного року можна вже перевіряти роботу своєї інтуїції після
оприлюднення списків претендентів.
Одначе яскравою
та знаковою подією у фестивальному житті країни стало народження Всеукраїнського театрального
фестивалю-премії «GRA». Засновником та організатором Фестивалю-Премії
є Національна спілка театральних діячів України. Відбір учасників було здійснено у декілька етапів. Підсумки роботи
Експертної ради на кожному етапі оприлюднювались у ЗМІ та на електронних
ресурсах Фестивалю-Премії та НСТДУ. Фінальні покази вистав з шорт-листа
відбулись у Києві, кожен охочий міг переглянути вистави, що перезентувались
на різних театральних майданчиках столиці. Головною перевагою фестивалю є не
тільки підібраний професійний склад Експертної ради і максимально прозора система відбору претендентів, але й те, що це перша театральна премія, яка охопила театральну
спільноту всіх регіонів нашої країни, і відкрила знакові імена та вистави
для українського театрального дискурсу,
серед яких можемо виділити одну з найбільш яскравих театральних робіт –
неоОперу-жах «Hamlet» Ростислава Держипільського. У спартанських умовах творчий склад вистави опанував за добу невідомий
для себе сценічний простір Довженко Центру, вивів свою виставу з камерного підвалу Франківського
драмтеатру на-гора. Попри це глядач, потрапляючи до зали, опинився все одно в
холодному мороці потойбіччя серед спочилих тіл.
Мікс року, джазу, фолку та прелюдійних піснеспівів авторства композиторів
Романа Григоріва та Іллі Розумейка (музично-
Фестиваль надихає все
більше театрів України брати участь і презентувати на другій «ГРІ» свої
найкращі роботи. Більше того, сьогодні вже відомо шорт-лист вистав-пертендентів
на премію в новому сезоні, які столиця вже побачить цієї осені на театральних
сценах Києва.
ТЕАТРАЛЬНИЙ ТУРИЗМ
 |
| Сцена з вистави "Перехресні стежки" Фото: Дар'я Бедернічек |
Два Івани. Україна нарешті починає відкривати для себе таке поняття, як
театральний туризм, оскільки глядач зрозумів, що й за межами богемної столиці є
не менш яскравий світ Франківського драмтеатру, Одеського муздраму ім. В.
Василька чи Львівської Опери. Одначе цьогорічна прем’єра від львівського Театру
Леся Курбаса «Перехресних стежок» від Івана Уривського поставила ще одну жирну
мітку на мапі театрального туризму. В’язкий символізм і тонка інтерпретативна
гра з видатним текстом Івана Франка малюють есхатологічний
триптих вічної світобудови поза часами, століттями, історичними умовностями,
а робота в цій виставі Олега Стефана у ролі Стальського - діамант і вітраж, який переливається усіма
кольорами, як і буквально скляна мозаїка в цій виставі, це окрема історія
глядацької насолоди від непересічного
акторського магнетизму, заради отримання якої варто подолати декілька сотень
кілометрів.
ТРАНСФОРМАЦІЇ
Національний театр Франка прожив 99 сезон в передчутті і в підготовці до
100-го ювілейного, що обіцяє ряд цікавих презентацій та прем’єр, оскільки вже
зараз театр проходить перші візуальні етапи ребрендингу. Одначе варто зазначити,
що і цей сезон став новою сходинкою в розвитку театру, цією яскравою сходинкою
стала Камерна сцена, що закріпила за
собою вже статус експериментального майданчика. Однією із аорт свіжої крові
став Давид Петросян, чиї роботи вже заслужено отримали статус візитівок цієї
сцени («Земля», «Буна», «Війна»), саме з його іменем пов’язаний прихід до
театру молодої талановитої генерації: Віталій Ажнов, Христина Федорак, Іван
Шаран та ін., що встигли гучно заявити про себе вже і на великій сцені. Не менш
важливою для камерної сцени стала крайня прем’єра сезону «Лимерівна» від Івана
Уривського, яка об’єднала в собі потужні сили молодого та більш досвідченого акторського
покоління. Можна стверджувати, що ми побачимо багато непересічних акторських
відкриттів і в нових сезонах.
Текст: Даша Кашперська
Коментарі
Дописати коментар