Перейти до основного вмісту

100-й показ «Увертюри, До побачення»



19 березня 2012 року виставою «Увертюра, До побачення» відкрилася Камерна сцена Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, яка носить ім’я Сергія Данченка. А 21 червня в 100-ий раз відбудеться її показ!


«Увертюра...» - це інсценізація новели Івана Франка «Сойчине крило». Це твір-очікування, в центрі якого Він - відлюдник і мізантроп, і Вона - світлий-темний спомин кохання, що розкриває для нього гірку правду протягом маленького передноворічного вечора. Це психологічна франківська історія про те, як єдиний лист може зірвати маску байдужості, примарного спокою і розміреного життя. Прийменник «до» навмисне написано з великої літери, що стало рішенням режисера Андрія Приходька, адже – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій, це символ фатуму, і саме його очікування.
Фото: Віктор Марущенко

Сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах.
Фото: Віктор Марущенко

"Сойчине крило" Івана Франка - це та українська література, що не має віку чи строку давності. "Увертюра, До побачення" - це моновистава, в якій блискучий дует двох харизматів Остапа Ступки і Наталії Корпан відтворює всю поліфонію франківського "Я" і людського загалом. Героєві Остапа Ступки доведеться пережити протягом вистави трансформацію від байдужого естета до живого чоловіка, усвідомивши завдяки листу, що довелося пережити колись коханій (а може й тепер) його жінці Манюсі, котра зробила неправильний вибір у житті. Наталія Корпан - жінка-згадка, жінка-докір, вона як знак слабкостей, страхів і гріхів Массіно, як незримий спомин і живий текст та голос листа проведе Массіно лабіринтом переусвідомлення, вона змусить його пережити їх власну історію знову і відчути на собі її страждання.

Франко доводить, що кожна байдужість лише маска від остраху нових потрясінь, і навіть вона здатна впасти перед справжнім почуттям, коли відкриються двері, в яких ти побачиш краєчок тієї самої сукні.

 Автор: Даша Кашперська
Фото обкладинки взято з офіційної сторінки театру

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в н...
Дописати коментар
Докладніше

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі...
Дописати коментар
Докладніше

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз...
Дописати коментар
Докладніше