Перейти до основного вмісту

Феномен Принца-Моцарта | Прем'єра балету "Маленький принц" Раду Поклітару

 


Існує певне філософське переконання, що людина народжується геніальною, і могла б такою лишитися, якби не випадкові знайомі, терабайти медійної інформації, соціальне чистилище забобонів, стереотипів й усіляких умовностей. Якби ж то ми вміли очищати себе і маленький світ своєї планети від шкідників, як чистить Маленький принц свою планету від баобабів... В основу свого нового балету «Маленький принц», прем’єра якого вперше в історії Kyiv Modern-Ballet відбулась онлайн, Раду Поклітару поклав одвічну дорослу казку Антуана де Сент-Екзюпері про чисте забуте дитинство.

У «Книзі книг» сказано: «Спочатку було слово». Раду Поклітару ж промовляє: «Спочатку була музика». Саме феномен музики Моцарта-дитини став першопричиною нового прочитання «Маленького принца», чий герой той самий геній, що надзвичайно тонко відчуває як любов, так і фатум смерті. Поклітару девербалізує філософію твору Екзюпері до рівня символічної, образної лексики тіла. Він вміщує в годину дійства передусім емоційну сторону історії, про Маленького, а насправді дорослого, котрий не втратив своє дитинство, принца. Якщо придивитись, то за його наївністю і навіть помилками прихована неабияка мудрість, адже він не дозволяє собі піддатись жодному чужорідному впливу господарів 6 астероїдів, які уособлюють людські пороки і недоліки: пиху, чванство, пиятику тощо.

Хореограф-постановник синтезує в музичній партитурі балету бездоганні гармонії Вольфганга Амадея Моцарта (різних творчих періодів)  і українські колискові, які а капела виконує Марія Пилипчак. Здавалося б, звідки могло взятись таке музичне поєднання? Насправді відповідь приховує сама філософія Екзюпері. Музика Амадея Моцарта – саме уособлення мудрої чистоти і космічної гармонії любові, квінтесенцією чого є сам Принц. Колискові – це етніко-музична пуповина, яка пов’язує людину з дитинством. Музика – категорія емоційного несвідомого,  і саме вона здатна прив’язувати нашу пам’ять не тільки до людей і місць, але й до давно забутих відчуттів, яким і є дитинство.

Маленький геній  у виконанні прем’єра театру Артема Шошина в балеті Поклітару – це проєкція  й на Екзюпері-дитину, і на власне «Я-дитину» хореографа і, звісно, на кожного глядача. Балет на сцені дихає багатою хореографічною мовою, яка детально розкриває кожен дует вистави: Принц – Льотчик, Принц – Троянда,  Принц – Лис, Принц – Змій. Об’єму йому додає надзвичайно естетична робота авторки відеоконтенту вистави Ольги Нікітіної. Глядач буквально потрапляє в космос, його оточують зірки і планети, коли він разом з Маленьким принцом подорожує безмежним простором. Це той чудовий приклад використання сучасних технологій в театрі, коли відеоконтент жодним чином не заступає першості артистів. Він не стає домінантним головним героєм, одначе перетворюється на місток між глядачем та виконавцями, утворюючи для них спільний казковий світ.

Раду Поклітару доволі обережно, а часом навіть занадто, ставиться до тексту твору, наче намагається не перевантажити дію додатковими сенсами режисерського авторства. Поза тим,  він під супровід Adagio Моцарта з Концерту для фортепіано й оркестру №23 вирішує кінцівку по-біблійськи – даючи Змієві яблуко, як інструмент спокуси, а не укус, як інструмент вбивства в першоджерелі. Єдиною ж спокусою Маленького принца стало бажання повернутись до своєї Троянди, і сум за нею, що переростав вже у страх її більше ніколи не побачити – не побачити головне прекрасне, яке він так необачно випустив. Саме це змушує погодитись на останню подорож небом. І не даремно в останній сцені символічно лунатиме колискова зі словами «Спи, Ісусе, спи…».

Яким же настроєм зрештою наділений балет? Настроєм дитинства, того періоду життя, коли кожна дитяча емоція (чи сльози, чи сміх) – це катарсичне переживання. Проте Раду Поклітару не був би собою, якби в цьому прочитанні не було відчуття невідворотності і певної загадки, скажімо «феномена Моцарта». Колись у своєму листі до батька Амадей Моцарт писав: «Тату, ви собі не уявляєте, що це значить – кожного вечора лягати у ліжко, не знаючи чи прокинусь я вранці». Ось ця загадка – кожен раз останній, кожен день – це день останньої музики, і тому все, що має відбутись востаннє, мусить бути довершеним і гармонійним, і сповненим енергією чистої любові. З тією любов’ю, з якою Маленький принц сприймає цей світ, і є те відтворення світової гармонії в одній людині, що носить в собі цей феномен – «феномен Принца-Моцарта».

Фото: Kyiv Modern-ballet theatre, фотограф Настя Телікова

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Кабукі - японський традиційний театр

В Японії лише за чотирма театрами - бугаку, бунраку, кабукі і ногаку - закріпився статус «традиційних». У країні досі існують виконавські мистецтва, безвісти зниклі на азіатському континенті. Виниклі в свій час під прямим впливом ритуальної та ігрової культур Китаю, Кореї, Індії, Тибету, Персії (а в ідейному плані - шаманізму, синтоїзму, буддизму, конфуціанства, даосизму, індуїзму), ці виконавські мистецтва збереглися в Японії і донині. Фото актора з вистави театру Один з найвідоміших традиційних японських театрів - це театр кабукі. Початок жанру кабукі поклала Ідзумо-но Окуні 1603 року, коли стала виконувати ритуальні танці у висохлому руслі річки, а також на багатолюдних вулицях Кіото. Пізніше Окуні стала додавати до своїх танців світські й романтичні сцени під акомпанемент різних музичних інструментів. З ростом популярності Окуні стала виступати на сцені й зібрала свою трупу, що складалась тільки з жінок . Театр став відомим і виступав навіть перед імператором. Пі

Цитати Леся Курбаса

Початком мистецтва світу є театр. Створити те, чого немає в дійсності, кинути людям фантазію, ідеальне, неіснуюче, але прекрасне — тільки в цьому може бути різниця актора від гарно вишколеної мавпи. А для цього треба розбудити фантазію, виростити їй крила і навчитись літати. Митець той, хто у відчуванні творчому сильніший від існуючих категорій. Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра. Ви плачете на сцені, а публіка спокійно поглядає, а треба, щоб ви були спокійні, а публіка плакала! Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми — форми релігійного акту. Воно… в суті своїй — акт релігійний. Воно — могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр — храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому. Коли ми принижуємо наші вимоги до того, що ми можемо в наших обставинах, то це не дасть ніякого прогресу. Політика залежить від державних мужів майже стіл

Українська класика в театрі

Постановки української класики в сучасному українському театрі вже давно переросли образ Мельпомени у віночку та вишиванці. Українська література в сучасному театрі – це філософський дискурс в національну свідомість, котрий вибудовує парадигму погляду на сучасне українське мистецтво. І саме з такими виставами без кліше ми познайомимо вас у цій статті, і ви забудете, що таке «укрліт» шкільного формату. Національний театр ім. І. Франка Традиційно саме в Національному театрі Франка можна знайти вистави за українською класикою на будь-який смак. Серед них є й такі, що заслуговують особливої уваги і відкриють для вас «укрліт» наново. «Morituri te salutant» Фото: офіційна сторінка театру Вистава за творами майстра української психологічної новели Василя Стефаника (1871 – 1936 рр.). Його твори, в основному трагічного напрямку, змальовують буденність сільського життя, ті драми, які відбуваються день при дні, навіть без усвідомлення героями значення і суті їх. Інсценіз