Одна з найулюбленіших новел української сцени “Сойчине крило” Івана Франка коли-не-коли з’являється на українській сцені, переважно потрапляючи в межі інтерпретаційних наративів шкільної програми. Одна з найболючіших проблем сучасної освіти – це її рамкова обмеженість відповідями “а”, “б”, “в” “г” в екзаменаційному аркуші ЗНО особливо, що стосується гуманітарних наук. Українські “освітяни” активно прагнуть втулити складні “вікові” твори не тільки в голову 15-річного підлітка-зумера, а що гірше – здійснити акт насилля інтерпретації мистецтва, розіп’явши всі сенси на хресті чотирьох відповідей тестового запитання. І крім цих обмежених літер, зрештою, нічого в пам’яті зі шкільної програми і не лишається. Слава Жила чемно, але з притаманним йому зухвальством переступив усі заяложені прочитання легендарної новели, жирним маркером закреслив зверхність академізму традиції, запросив у галюцинацію за твором Франка, чітко визначивши акцент своєю усіченою назвою “Сойка”. Ця Жінка… як колис...
Інформаційно-мистецький проект